Нічне грозове марення

.

Не знаю, кажуть, комусь щастить, їм сняться на новому місці наречені, а мені в першу ніч наснилося жахіття. Навколо шинка вирувала велика гроза і блимали громовиці. Можливо, духи цього дому хотіли мене попередити, як я вже потім зрозуміла. А може третє око не дрімало.

.

— Нагадую, це мій шинок! — Невисокий, але дуже розлючений дядечко із сивим волоссям сварися із кимось, кого я бачила зі спини. — Осичків заклад ще за діда-прадіда! Якщо не хочеш отримати блискавкою в зуби, забирайся швидше і власними ногами, поки можеш! Отож я маю право вчасно вигнати на вулицю шелудивого шакала, який їв з мого столу, прикидаючись вірним псом! А хто при цьому безперервно обманював, інтригував, намагався розорити мене та заволодіти моєю справою? Хто, не підкажеш? Припини істерику, і йди геть. У мене сьогодні ще багато справ.

— Ви пошкодуєте! Усі пошкодуєте! — постать у чорному плащі з погрозою здіймала кулаки та захлиналася отруйною слиною! — Я вам помщуся!

Від його слів, здавалося, гримав грім за вікном. Дядечко (тоді ще не покійний), не звертав уваги, і щось писав за маленьким столиком, заваленим конторськими книгами. Я намагалася роздивитися другого співрозмовника. Та бачила тільки лисину на потилиці та важкі кулаки, що аж почервоніли від стискання. Лисина також пашіла червоним. Мабуть, у нього тиск високий, це ж небезпечно!

— Зазвичай для розрахунку ймовірностей майбутнього мені потрібен деякий час і кілька формул, але у даному випадку я абсолютно впевнений без розрахунків, я ніколи не пошкодую про те, що позбувся тебе! Слід було зробити це набагато раніше... Та що робити, постарів я, втрачаю пильність і колишню гостроту зору...

— Ви пошкодуєте! — упевнено повторив незнайомець. — І дуже скоро! Те, що ви надто старі для успішного бізнесу, не головна ваша проблема! Гірше, що ви залишитеся один, без керуючого вашими справами… У дуже небезпечному місці при дорозі… Доставка продуктів лише раз на тиждень! Якщо щось трапиться, навіть на допомогу покликати не буде кого…

Гілляста синя блискавка сяйнула у віконце. Неначе величезна лапа намагалася  кігтями зачепити підвіконня. Миттєвий оглушливий тріск сповістив, що блискавка смачно поцілувала шпиль на даху шинка.

— Усім буде значно безпечніше без такого друга під боком, як ти! — відрубав господар шинка. — Вихід у двері, сходами донизу! Якщо ти, звісно, не бажаєш вилетіти у вікно!

— І вам бажаю доброго здоров'я, пане! — саркастично прошипів тип у чорному плащі. — Дуже уважно дивіться під ноги! Щоб вам самому не зірватися з тих крутих сходів! Ох, шкода буде!.. Кому спадщину залишите, пане Осичко? Заповіт вже склали?

— Не хвилюйся за мене, я подбаю, щоб ні за мого життя, ні після моєї смерті, навіть духу твого не було в радіусі десяти миль від мого шинку! Геть! — старий маг владно махнув рукою, двері позаду співрозмовника відчинилися.

— Пошкодуєте! Пам'ятайте моє слово! — пробурмотів лисий, драматично запахнув чорний плащ і майнув у двері. Я дуже намагалася розгледіти його обличчя, але нічого крім червоних щік та перекривленого у гніві рота не помітила. Хіба що мені здалося, риси обличчя у співрозмовника такі, наче обличчя грубо вирубали з каменю.

Двері зачинилися за ним із тріском не слабшим за громовий удар. Все потонуло в мороці… І тут я прокинулася.

Переді мною ще миготіли уривки сну. Привид дядечка і лисий незнайомець погрожували один одному, але я не побачила обличчя небезпечного типу у чорному плащі! Тоді до чого все це? Щоб знати, що смерть попереднього власника шинка не випадкова? Я і без того знала! Коротше, марення! Мабуть, астральний канал у мене трохи забився від останніх хвилювань. Потрібно прочистити!

Як я провела ніч у запорошеному мішку, званому ліжком під балдахіном, краще не згадувати. Але вранці я саме планувала генеральне прибирання в нових апартаментах, а до цього спустилася у зал шинку спитала Мирослава, який штат працівників у шинку?

— Нікого, — Мирослав знизав плечима, наче так і треба. — Коли я вселився, тут нікого не було. І за документами не значиться жодних постійних слуг.

— Тобто, як? А куховарка? Прибиральниця? Сторож? Хто готував і прибирав у шинку і готелі?

— Певно, дядько сам працював. За допомогою лінії доставки замовлень, звісно!

— Це неможливо! А особливі домашні страви на будь-який магічний смак? До речі, хто знайшов його тіло?

— Поблизу з нами селище Підгірці, туди дядько відправляв замовлення, прати білизну, готувати домашні страви… Коли принесли чергове замовлення, і побачили, що господар не вийшов, занепокоїлися і…

— Якось дивно все тут влаштовано! Як може шинок працювати без офіціантів, кухаря, і в готелі немає покоївок? Може, дядькові вистачало магічних сил чи на нього працювали привиди, але нам доведеться найняти…

У цей момент нас перервав стукіт у двері шинку.

— Зачинено! — крикнула я, проте, побігла відкривати. Заготувала заздалегідь вибачення та чарівну усмішку.

.

Дорогі читатчі! У мене бувають часті перебої зі світлом і мережею, тому прошу розуміння, якщо подовження буде виходити нерегулярно. Беріть книжку до бібліотеки, слідкуйте, щоб не пропустити оновлення, і підтримайте автора прочитанням і коментарями! Смачного читання!:)