Раптова спадщина

.

Якщо поїдете дорогою на Пирятин, то неодмінно завітайте у наш шинок при дорозі, який так і зветься «У-Пирятин». Проминувши фірмовий магазин місцевого сиру, невдовзі праворуч ви побачите шинок за гарненьким кам’яним парканом із зеленою хвірткою…

Щоправда, ви його побачите, тільки якщо маєте той, особливий зір, котрий властивий магам, магічним істотам та дуже чутливим людям, яких ми звемо екстрасенсами. Мене саме так перевіряли, коли я вперше опинилася біля своєї нової власності. Тобто, «У-Пирятин» мій лише наполовину, але на кращу половину, безперечно!

Взагалі я ніколи не мріяла бути магічною шинкаркою, хоча готувати (і поїсти) завжди любила. Але сталося не так, як гадалося…

Та я вам зараз докладно розкажу, як встряла у цю халепу зі спадщиною. Ніколи не повірила б, що можу отримати у спадок за татковою лінією магічну нерухомість! І все б нічого, якби не мій співвласник — стрункий, чорнявий, високий зануда, мажор з магічною освітою, одним словом, жахливий тип!

Все почалося за тиждень до Хеловіну. Отже, одного дня сиджу я собі у садочку, як зазвичай медитую по обіді, щоб відволіктися від думок про добавку десерту, аж раптом…

***

Я з головою поринула в астрал, сидячи на столі посеред дачного сарайчика для сушіння трав,

- Омммммм! Омммм!

Ет, краще б – няммм-няммм! Їсти все одно хочеться! Хоча б салатику свіженького нарізати і... Ні-ні, ще сорок хвилин сумлінної медитації!

Я зручніше підтягнула стрункі ніжки, що намагалися вискочити з пози «полегшеного лотоса» і бігти ближче до кухні. При всіх моїх стараннях «лотос» без нецензурного крику не давався. Йога це точно не моє, тому сижду я по-турецькому, зливаюся з природою. Зливаюся… Зливаюся… Виходжу зі свого тіла і бачу… О, бачу таки!

Мені вдалося, як-то кажуть, спіймати хвилю і подумки вилетіти крізь дах. У третє око вдарило нещадно яскраве жовтневе сонце.

Еге ж, тітка Дарина із сусідкою лається... Дід Митько знову від баби півлітра на городі закопав і тепер місце знайти не може, склеротик! Дачники до когось їдуть на дуже старому червоному драндулеті, все як завжди, нічого надприродного…

А цей статечний дядечко у дорогому сірому костюмі-трійці звідки тут? Що там у нього сяє на краватці? Леле, чи не діамантова шпилька? Ой, матінко моя рідна, такий франт у нашому ведмежому кутку! Звідкіля? Навіть не уявляєте, як незворушно цей персонаж крокував назустріч Маняші. Вона, як навмисне з порожнім відром, наче соляний стовп застигла, щелепу підібрати не може, а модний красунчик середнього віку ввічливо так до неї і мовить:

— Панночко, не підкажете, як мені знайти Оксамиту Осичко?

Кого?!! Кого він шукає?! Я трохи зі столу не впала! А якщо не глюк? Хто ж це?

Так, час зав'язувати з третім оком. Якщо цей шикарний мен справді йде сюди, а я тут вся така безпосередня медитую серед лепехи і кропиви у старих трениках та маєчці… може вийти ніяково!

Так, бігом! Городами, задвірками, додому! Встигнути переодягнутися! Навіть якщо гість кликати буде, не озирнуся! Не чую я, огірки, може, прополюю, зупинитися не можу!

— Паняночко!

Не чую! І взагалі, здалося вам, добродію. Це тіло моє астральне окремо бігає, а я вдома сиджу! А, може, це і взагалі не я. Ось зараз вийду, тоді за всіма правилами привітаємося!

— Добридень! Щось шукаєте? Чим можу допомогти?

— Доброго дня. Випадково, чи не ви будете Оксамита Осичко?

Я мимоволі подумала, що місце тихе, кінець вулиці, я в хаті одна... Стоп! Лише позитивні думки! На мене чекає щось цікаве. Це подарунок Всесвіту… хтозна від якого дідька. А я кажу — зі світом він прийшов! Третім оком бачу! Не панікуй, Оксамитко, відразу видно, порядний дядечко, на юриста схожий!

— Загалом, за паспортом це я. саме гадаю, чи не змінити мені ім’я на якесь більш нумерологічно відповідне до мого знаку зодіаку? А в чому справа?

Він трохи насупив брови, ніби намагався зрозуміти, я серйозно чи так жартую?

— Перепрошую, прізвище вашого батька було Осичко?

— Не пам'ятаю, — безтурботно знизала плечиками. — Я з рідним татусем ніколи не зустрічалися. Я можу зателефонувати мамі, якщо хочете!

— Вибачайте, ваша жіноча лінія мене мало цікавить. Проте, схоже, що ви законна спадкоємиця свого дядечка, Горпина Осичка, який нещодавно помер бездітним, не має ближчих родичів, ніж племінники. Тобто ви — одна зі спадкоємців, вас двоє. Дядечко залишив вам прибутковий бізнес — шинок при дорозі. Популярний заклад, кажу я вам. «У-Пирятин», не чули?

— Ніколи, — розгубилася я.

— Добре, перейдемо до офіційної частини. Чи не запросите мене до хати, Оксамито?

— Га? Що? Я? Звісно! Проходьте, зараз чайник поставлю.

— Дякую, чай буде трохи згодом. Ми маємо ще владнати деякі формальності. Я довірена особа у справах вашого покійного дядька. Звіть мене паном Вовком. Сідайте та уважно читайте умови прийняття спадщини. Якщо ви ще неповнолітня…

Я не втрималася, безглуздо гигикнула. Та де вже! Мерсі за компліман, звісно, але не настільки ж!