Розділ 60.

  Якщо дивитися з висоти пташиного польоту, контур цієї будівлі нагадував витягнуту, напружену голову рептилії. Плавні лінії фасаду сходилися до центру, утворюючи характерний жолоб — немов розсічену лускою морду. Дах спускався вперед, формуючи важкий навислий «лоб». Масивні бокові вікна, витягнуті й затемнені, скидалися на холодні очі хижака. У цей сонячний день їхнє скло відбивало небо, але здавалося, ніби зіниці «змії» звужуються.

 Саме до цієї дивної споруди у Ватикані — відомої як «Зал аудієнцій Павла VI» — Паоло впевнено вів блискучою від сонця мостовою Стаса, Аміну й професора Конте. Тут мала відбутися закрита зустріч понтифіка з ученими та громадськими діячами, які працювали над питаннями запобігання різним сценаріям «кінця світу». Журналістів і телевізійників на цей захід не допускали. Конференція проходила за зачиненими дверима.

 Пройшовши через рамки безпеки й показавши бейджі охороні, вони рушили червоною доріжкою до зали.

 Усередині відчуття перебування в пащі гігантської істоти лише посилювалося. Ряди крісел піднімалися амфітеатром — немов глядачі сиділи в горлі змії. Стеля вигиналася хвилею — не геометричною, а живою, органічною, майже пульсуючою. Усі лінії сходилися до центру сцени, де стояв папський трон — саме там, де уявна анатомія рептилії передбачала б гортань.

 За троном здіймалася бронзова буря — монументальна композиція «Воскресіння» роботи Перікле Фацціні. Не тріумфальна й не спокійна — розірвана, ніби сама матерія світу дала тріщину. Вибух форм і металу нагадував водночас і всесвітній хаос, і два вигнуті ікла хижака.

 Навколо трону по колу були розставлені стільці для запрошених учасників дискусії. Саме там мали сидіти вчені та представники різних галузей науки.

 Паоло посадив Стаса, Аміну та Конте на їхні місця на сцені й сів поруч.

 Коли світло в залі пригасло, здавалося, що бронза ожила. Метал спалахував мідними іскрами під променями прожекторів. Лінії ламалися, прорізали простір гострими ребрами.

 Аміна намагалася побачити в скульптурі символ надії — Христа, що постає з руїн. Але чим довше вона вдивлялася, дозволяючи очам звикнути до темного блиску металу, тим більше їй здавалося: цей хаос говорить про щось інше…

 Фігура Христа не піднімалася з гробу — вона ніби проривалася крізь вибух. Уламки довкола нагадували не каміння, а розщеплене ядро — застиглу ударну хвилю. Складки бронзи розходилися концентричними колами, наче після детонації.

 «Так це — Воскресіння — чи наслідок Вселенської катастрофи?» — промайнуло в її голові.

 Обличчя Христа не було лагідним. У ньому не читалося спокою. Воно було напружене, зосереджене, майже суворе. Права рука простягнута вперед — не в жесті благословення, а ніби для стримування сили, що ще не згасла.

 І тоді вона помітила ще одну деталь.

 Позаду фігури Ісуса лінії сходилися в центр — не хаотично, а геометрично точно. Вони формували спіраль, що стискалася всередину, нагадуючи гравітаційний колапс.

 Аміна стиснула руку Стаса, щоб він перевів, й звернулася до Паоло:

 — Скажіть, чому в залі, де промовляє понтифік, за його спиною — не мирний образ раю, а сцена, що більше нагадує апокаліпсис?

 — Бо скульптуру створено у двадцятому столітті, — спокійно відповів Паоло. — У час, коли людство вже знало про ядерну загрозу. «La Resurrezione» народилася зі страху перед атомною війною. Христос постає не з печери, а з руїн світу, знищеного людською гординею…

 Світло ковзало бронзою, створюючи блиск на «іклах», і здавалося, що паща ось-ось зімкнеться.

 — Чому ж тоді центр духовної влади світу має архітектуру, що так відверто нагадує рептилію? — знову запитала вона.

 — У цьому є давній символізм, — відповів Паоло. — Серпент — змій — символ знання. Ви ж чули про це. Але в християнській традиції він також уособлює ворога людства — диявола.

 — А в окультних школах — просвітлення, — тихо додала Аміна.

 — Не варто шукати в цьому конспірологію, — відрізав Паоло. — Це модерністський стиль. Духовна боротьба, втілена в формі. Ця форма впливає на віру так само, як і слово. Вона покликана нагадати, що віряни постійно знаходяться під прицілом ворога людського. Архітектура теж говорить — іноді гучніше за слова.

 Аміна замислилася.

 — Тож, ми зараз перебуваємо всередині символу… А символи ніколи не бувають випадковими… Вони працюють із підсвідомістю. Маси не повинні їх розуміти — достатньо того, щоб вони їх відчували…

 Паоло промовчав.

 Йому згадалися слова Джузеппе: після сеансу «стерта» пам’ять може до них повернутися, якщо вони знову відчують ті самі звуки, запахи, атмосферу…

 Після сеансу вони дійсно не пам'ятали, що побували в підземеллях бібліотеки Ватикану, що розшифровували древнє пророцтво… Аміну й Стаса довелося знайомити з професором Конте наново.

 «Отже, все вдалося?» — Паоло подумки перепитав себе.

 На цій зустрічі Аміна і Стас представляли українських кінематографістів, що знімають фільм про екологічні проблеми, нелише Середземномор'я, але і усього Світового океану. Професор Конте був присутнім на зустрічі як фахівець, що розшифрував першу частину «Етруської книги мертвих», а також, що брав участь в перекладі етруського тексту «Диска з Мальяно».