Розділ 59.

 До кімнати, де тривав сеанс, безшумно увійшов Паоло.

 Джузеппе, помітивши його силует, ледь помітним жестом запросив підійти до комп’ютера, що обробляв потоки даних.

 — Ну як проходить процес? — пошепки запитав Паоло.

 — Нормально. Завдання буде виконане, — так само тихо відповів Джузеппе, не відводячи погляду від екрану.

 — А як ви переконаєтеся, що вони забудуть саме те, що нам потрібно?

 — Після пробудження вони пройдуть спеціально розроблений тест. Під час нього наш нейровізуалізатор продовжить аналіз активності тих ділянок мозку — якщо говорити комп’ютерною мовою, комірок пам’яті, — де зберігалася інформація, яка вас цікавила.

 Джузеппе підвівся з-за столу й жестом запросив Паоло підійти до ширми біля дальньої стіни. Відсунувши її, він відчинив непримітні двері. Вони вийшли на лоджію першого поверху, що виходила у внутрішній дворик, потопаючий в тіні дерев, та затиснутий між старовинними кам’яними будівлями.

 Запросивши Паоло сісти в плетене крісло, Джузеппе, також присівши, спокійно мовив:

 — Сеанс триватиме ще близько півгодини. Тут ми можемо спокійно поговорити.

 — Цікава у вас робота, Джузеппе, — задумливо сказав Паоло. — Не кожному випадає можливість зазирнути в чужий мозок…

 — Насправді я простий нейропсихолог, — з легкою усмішкою відповів той. — Хоча, припустімо, ще й володію гіпнозом. Але щоденна практика змушує мене щоразу більше захоплюватися нашим Творцем. Людський організм влаштований дивовижно. Мозок — це потужний живий багатоядерний «процесор», здатний одночасно виконувати безліч завдань і постійно адаптуватися. Він має структурну пластичність — те, чого не має жоден комп’ютерний чип із фіксованою архітектурою.

 — Поясніть мені простіше, — попросив Паоло. — Як саме відбувається це… «стирання» пам’яті?

 — Насправді ніякого стирання не відбувається, — спокійно відповів Джузеппе.

 Паоло насупився, демонструючи нерозуміння. Джузеппе натомість поставив зустрічне запитання:

 — Скажіть, а ви пам’ятаєте своє раннє дитинство?

 — Від народження до трьох років — нічого. Від трьох до шести — лише окремі фрагменти. І то, можливо, нав’язані дитячими фотографіями…

 — Саме так у всіх. Це явище називається дитячою амнезією. Але епізодична інформація від самого народження нікуди не зникає — просто виникають труднощі з її вилученням.

 Упродовж життя ми накопичуємо надто багато даних, і мозок змушений «забувати» їх частину. Хоча, по суті, він лише переміщує інформацію в малодоступні зони — наче в кошик для сміття, звільняючи місце для нового досвіду.

 Він зробив паузу й додав:

 — Сподіваюся, тепер зрозуміло: наш апарат лише змушує мозок самостійно перемістити обрану інформацію туди, звідки її майже неможливо дістати.

 — Але як ви визначаєте, яку саме інформацію потрібно перемістити?

 — Усі секрети технології я розкрити не можу, — з легкою іронією відповів Джузеппе. — Та принцип спробую пояснити. Вам відомо, що ділянка мозку, відповідальна за пам’ять, називається гіпокамп?

 — З анатомії — не пам'ятаю. Але я вивчав грецьку, це в перекладі дослівно — «вигнутий кінь».

 — Саме так. Зовні він нагадує морського коника, тому й отримав таку назву.

 Джузеппе знизив голос:

 — На початку сеансу нейровізуалізатор від штучних синапсів транслює безпосередньо в гіпокамп «сон», сформований нами з певних образів. Спеціальні датчики відстежують активність тих комірок пам’яті, які розпізнають зображення.

 Далі апарат, подібно до томографа, створює потужне магнітне поле, що змушує ядра атомів водню вибудовуватися вздовж його силових ліній. За допомогою радіочастотних імпульсів відбувається їх зсув — і мозок отримує команду перемістити потрібну інформацію у вказане місце.

 — Сучасні технології вражають, — захоплено мовив Паоло. — Ще трохи — і комп’ютери візьмуть гору над людиною, над власним творцем. Людство спершу спробує зробити себе розумнішим за Бога, створивши штучний інтелект, а згодом буде змушене скоритися власному дітищу…

 Ви ж не згадали, що людський мозок суттєво поступається швидкодією обробки інформації навіть першим мікропроцесорам… А якщо технології відійдуть від твердотільної пам’яті на основі кремнію й перейдуть до еластичної — скажімо, на основі водню… Вибачте, я в цьому не надто тямлю, просто читаю наукову фантастику… Але чому саме водень використовується як провідник у вашому пристрої?

 — Водень — найпоширеніший елемент у тілі людини, зокрема й у мозку, — спокійно відповів Джузеппе. — Його протони мають потужний магнітний момент, добре реагують на магнітне поле та радіохвилі. Саме це дозволяє нам досягати поставленої мети абсолютно без шкоди для здоров’я пацієнтів.

 Джузеппе кинув погляд на годинник і різко змінив тему:

 — Завтра я лечу до Нью-Йорка. Там на мене чекає доповідь у справі золотого «Етруського диска». Перше питання, яке мені поставить пан Айсман: де ж сам носій інформації? Чи відомо щось про його місцезнаходження?

 — Ні. Нічого не відомо. Ніби крізь землю провалився…