Розділ 58.

  Стаса, Аміну та професора Конте завчасно попередили: жодна інформація — ані на папері, ані в електронному вигляді — не має залишити межі підземних приміщень, що належали до Апостольської бібліотеки.

 Коли в супроводі Паоло вони піднялися ліфтом з підземелля на перший поверх, денне світло вдарило в очі так різко, ніби вони виринули з іншої реальності. Після багатоденного напівмороку сонячне світло здавався неприродно яскравим, майже агресивним.

 Вони пройшли крізь металеву рамку. Особисті речі повільно поповзли транспортерною стрічкою — точнісінько, як в аеропорту.

 Потім Аміну мовчки повели жінки в темних чернечих шатах до окремої кімнати. Стаса й Конте забрали представники служби безпеки чоловічої статі — для ретельного огляду одягу та особистих речей. Перед цим їм запропонували викласти на стіл ноутбуки, флеш-накопичувачі, мобільні телефони. Комп’ютерні фахівці одразу ж узялися за сканування цифрових носіїв, їхні обличчя були зосередженими й абсолютно байдужими.

 Ще до завершення перевірок усіх трьох запросили до ще одного приміщення. Без вікон. Без прикрас. Без відчуття часу…

 Там на них чекав молодий чоловік у цивільному одязі.

 — Джузеппе, — коротко представився він.

 Їх посадили в м’які крісла з дивними сферичними колпаками над головами, що нагадували фени для сушіння волосся з громадських саун або басейнів. Погляд Аміни й Стаса мимоволі зупинився на абревіатурі NC, нанесеній на матову поверхню кожного з них.

 Джузеппе сів навпроти у крісло, що повільно оберталося. Його погляд був спокійним, але здавалося, що він бачить значно більше, ніж дозволяє звичайний людський зір.

 — Прошу відрегулювати над вашими головами пристрої, схожі на шоломи для відеоігор. Кнопки розташовані на підлокітниках. Опустіть колпак так, щоб його край знаходився на рівні очей — ніби ви вдягаєте захисну каску.

 — Перепрошую, а що це за пристрій? — не втримався Стас.

 — За його допомогою ви зануритеся в неглибокий сон. Датчики зчитають показники й визначать, чи не є ви носіями вірусних захворювань. Це дозволить уникнути тривалого карантину, адже вже завтра ви матимете зустріч із самим Папою.

 Аміна уважно подивилася на корпус пристрою.

 — Скажіть, хто виробник цього обладнання? І що означає скорочення NC? — запитала вона. Стас переклав.

 — Над програмним забезпеченням працювали фахівці американської компанії «Netscape Communications». Щоправда, рік тому цей підрозділ медіахолдингу «Time Warner» припинив існування. Ті ж самі спеціалісти завершили розробку вже в іншій структурі. Але абревіатуру залишили — як своєрідну данину пам’яті про свою колишню корпорацію.

 — Цікаво… — задумливо мовила Аміна. — Мені також відомий програмний продукт із назвою Netcat, скорочено — NC, який у мережевому середовищі називають «швейцарським ножем». Його використовують для діагностики, прослуховування та керування з’єднаннями. Але це — у комп’ютерних мережах…

 Вона зробила паузу й додала тихіше:

 — Чомусь у мене складається враження, що ви хочете проекспериментувати з нашою свідомістю…

 Джузеппе нічого не відповів.

 У цей момент основне світло в приміщенні згасло. Кімнату огорнув м’який відблиск кольору морської хвилі, що повільно переливався по стінах, мов спадаюча вода. В повітрі залунала спокійна, майже заколислива музика. За мить чітко пролунав ритмічний звук метронома.

 — Прошу вас розслабитися і заплющити очі. Для діагностики це вкрай важливо, — промовив Джузеппе майже пошепки.

 За кілька хвилин він почав монотонно, напам’ять цитувати псалми, підвівшись із місця. Повільно крокував кімнатою, перебираючи чотки. Підходив до кожного, переконуючись, що вони поринають у сон, і торкався двома пальцями ділянки сонної артерії.

 У кутку приміщення стояв потужний комп’ютер. Він обробляв дані з безконтактних датчиків від шоломів. На екрані монітора у трьох окремих вікнах проявлялися зображення людського мозку — вони переливалися всіма кольорами спектра, нагадуючи знімки магнітно-резонансної томографії. Цілком імовірно, пристрій працював на принципах ядерно-магнітного резонансу.

 Учасники сеансу, занурені в гіпнотичний стан, відчували дивовижну легкість. Свідомість почала породжувати фрагментарні образи, що поступово перетікали у видіння, межа між реальністю й сном повільно стиралася…

 У своєму видінні професор Конте тримав у руках пластину неправильної округлої форми. Вона була холодною на дотик і була вироблена з металу, потемнілого від часу. Поверхню з обох боків вкривали спіралеподібні написи етруською мовою, що закручувалися від краю до самого центру, ніби затягуючи погляд усередину.

 Серце професора шалено закалатало.

 — Та це ж… це ж знаменитий «Диск із Мальяно»! — радісно вигукнув він сам до себе, не приховуючи захвату. — Сімдесят етруських слів… Жодному досліднику так і не вдалося повністю їх розшифрувати. Але… — він завмер, вдивляючись у символи, — чомусь мені здається, що я знаю їхній точний зміст…

 У цю мить хтось різко смикнув його за плече.

 Конте здригнувся й обернувся.

 Перед ним постала ликуюча юрба — сотні облич, залитих яскравим світлом софітів. Камери. Спалахи. Шум голосів. Той, хто щойно окликнув його, простягнув мікрофон майже впритул до його обличчя.