Розділ 51.

 Ліфт із глухим гуркотом спускався униз. Усередині стояли четверо: незворушний, завжди бездоганно вбраний Паоло, професор Конте та Стас з Аміною. Дослідники давнього тексту отримали дозвіл спуститися в одне з відділень секретного архіву Ватикану — того самого, де, за переказами, зберігається прихована історія людства.

 Коли двері ліфта розсунулися, Паоло вставив масивний ключ у замок ґратчастих металевих дверей. Замок тихо клацнув, і вони увійшли всередину. За ґратами тягнувся вузький коридор, тьмяно освітлений лампами холодного світла.

 У проймі коридору їх уже чекав монах у грубій, майже волохатій рясі з накинутим каптуром.

 Ледь Аміна поглянула на нього, у свідомості, наче спалахом, промайнули видіння: Еразмо — його постать, його хода, його незбагненна присутність. Холод стрибнув уздовж хребта. Вона мимоволі зробила крок назад.

 — Еразмо?.. — зриваючись на шепіт, вимовила вона.

 — Ні, — відповів за монаха Паоло. — Це Кларо. Він глухонімий і має проблеми із зором, йому шкідливе сонячне світло. А ось Суперкомп'ютер у нас дійсно називається «Еразмо». У вас є лише пів години. Кожному — рівно дванадцять хвилин, щоб побути наодинці із «Еразмо». У цей час інші чекатимуть у сусідній кімнаті. По три хвилини на перезміну. Машина спілкуватиметься з вами голосом. Ви ставите запитання — гучно і чітко…

 — Перепрошую, — обережно втрутився Стас. — Паоло, Аміна не володіє італійською…

 — Суперкомп’ютер говоритиме тією мовою, якою почнеться діалог, — пояснив Паоло. — Він відповість на кожне питання лише один раз. Якщо хтось із вас повторить питання, на яке машина вже давала відповідь, відповіді не буде — засвітиться червона лампа.

 Він коротко оглянув їх.

 — Якщо все зрозуміло, повернуся за вами через сорок п'ять хвилин.

 Не дочекавшись жодного слова у відповідь, Паоло розвернувся й попрямував назад. За ним із металевим скреготом зачинилися важкі двері. Майже одразу пролунали звуки ліфта, що почав підійматися догори, залишаючи їх у холодній, пульсуючій тишею глибині архіву.

 Дослідники вирішили, що першою до Суперкомп’ютера піде Аміна. Кларо повів чоловіків у кімнату очікування — простір із м’яко оббитими стінами, приглушеним світлом та важким червоним інтер’єром. Під стіною стояв низький диван у тому ж кольорі. Над ним — розп’яття, яке здавалося витікало кров'ю, перейнявши колір стін.

 Монах жестом запросив Аміну й провів її в інше приміщення. У напівмороку вона побачила в центрі кімнати величезну металеву шафу з численними скляними дверцятами. Всередині гуділи вентилятори охолодження — низько й рівно. Судячи з усього, це був потужний сервер, у який через оптичні лінії стікалися дані з інших архівів, можливо, з усього світу.

 Між рядами плат, з’єднаних патчкордами, тремтіли сотні світлодіодів — вони спалахували, наче зірки в химерному сузір’ї, і переливалися кольорами.

 Мовчазний Кларо посадив Аміну за стіл. На стіні перед нею сяяв великий плазмовий екран, що випромінював спокійне темно-зелене світло.

 Перед тим як вийти, монах уклонився. І саме в цю мить Аміну знову немов ударило струмом, лики знову змішалися: чоловік з баркаса «Empedokles», монах-відлюдник з грецького острова, святий з ікони в соборі Гаети…

 Її охопив раптовий, холодний страх. Особливо коли її погляд впав на його очі — абсолютно білі, мов перламутрові, без найменшого сліду зіниць.

 У цей момент монітор спалахнув м’яким світлом, і на темно-зеленому фоні з’явився напис англійською, що запрошував розпочати діалог.

 Аміна дістала з кишені джинсів складений учетверо аркуш — на ньому були виписані комбінації Юнікоду, отримані з двійкового коду, після прочитання диску в зворотному напрямку.

 — Привіт, Еразмо… У нас дуже мало часу, але я хотіла б показати тобі дещо на папері. Проте не зовсім розумію, як це зробити…

 — Доброго часу доби, — пролунало механічно рівним чоловічим голосом. — Візьміть у руку мишу. Вона також є сканером. Проведіть нею по аркушу й не забудьте сформулювати запитання.

 Аміна поглянула на стіл і лише тепер помітила бездротову комп’ютерну мишу, виконану у вигляді зміїної голови. Два червоні світлодіоди горіли замість очей, ніби уважно стежили за нею. Несміливо провівши мишею по аркушу, вона завмерла. За мить на екрані з’явилося чітке зображення всіх символів, що відповідали відсканованим юнікодним комбінаціям.

 — Моє питання в тому, що означають ці знаки. Яка формула трансформації тут зашифрована? Я ніяк не можу зрозуміти, яку функцію серед хімічних елементів виконує древньогрецька підрядкова йота…

 — Я створений для пошуку конкретної інформації і можу надати багато варіантів, але аналізувати маєте ви. Я не розгадую ребусів. Проте згадані вами символи підрядкової йоти розташовані один відносно одного за універсальним еталоном пропорції — принципом золотого перетину. Можливо, первісний текст було записано по спіралі. Чи можете поставити конкретніше запитання?

 — Добре. Мені потрібна сучасна формула цього хімічного з’єднання… або з’єднань. Вважайте по порядку ті елементи, які підкреслені йотою. Цифра перед йотою вказує кількість молекул речовини, після неї — це відповідна кількість атомів.

 — Запитання зрозуміле. Обробляю інформацію.