Розділ 49.

 Стас зустрів Аміну біля дверей, привітав поцілунком і провів усередину свого підземного номера зі штучним освітленням.

 — Паоло не обманув… — сказав він, вказуючи рукою на стелю. Звідкись згори, крізь товщу каменю й вентиляційних шахт, цього недільного ранку долинали звуки католицьких співів. Ішов прямий ефір богослужіння з Собору Святого Петра, а мелодії розтікалися кімнатою з невидимих динаміків, схованих під підвісною стелею по всіх кутках тісного приміщення.

 Стас приклав вказівний палець до вуст і жестом покликав Аміну за собою до ванної кімнати.

 — Давай поговоримо тут. Мені здається, ми в підземній в'язниці, й нас прослуховують, — прошепотів він. — Будь-який динамік може стати мікрофоном…

 — А хто дасть гарантію, що й тут не сховані мікрофони? — тихо заперечила Аміна.

 Стас увімкнув воду, створюючи шумову завісу, й майже пошепки продовжив:

 — Професор Конте не живе в цьому крилі «готелю». Можливо, в нього номер із видом на площу Святого Петра, а нас утримують як в’язнів. Без засобів зв’язку, без доступу до новин.

 — Стасе, поки ви з професором перекладали й розшифровували текст, у мене було достатньо часу зануритися в документи Апостольської бібліотеки, — тихо відповіла вона. — До речі, новини з поверхні також поповнюють її архіви. Це своєрідний внутрішній інтернет Ватикану.

 — Я уважно слухаю. Що ти дізналася?

 — Отже, згідно з матеріалами розслідування: неоприлюдненою причиною загибелі батискафа «Спрут» був вибух на його борту. Бомбу підірвали дистанційно — після того, як Лоренцо не виконав доручення…

 — Він знав надто багато… — пробурмотів Стас. — Цікаво, на кого він працював? Адже полювання за диском, а значить і за нами, могли передоручити іншим…

 — Ми ще про це поговоримо… Друга новина — в готелі «Обитель Святого Еразмо» також спрацював потужний вибуховий пристрій. Це був не витік побутового газу. І, як ти розумієш, це сталося зовсім не випадково…

 — Без сумніву, в готелі хотіли прибрати нас разом із професором. Він, звісно, теж знає надто багато. Схоже, що до моменту вибуху ті, хто за нами полював, уже заволоділи диском, і ми їм стали непотрібні… — Стас замовк на мить. — Я тобі не казав… У перший же день нашої роботи в цьому підземеллі до мене підійшов Паоло й показав фото сейфа, який знайшли під завалами та ідентифікували як сейф з нашого номера. Так от — він був порожній…

 — Невже вони заволоділи диском? Тільки ті… чи інші?

 — Аміно, ти говориш загадками. Що означає: «ті чи інші»?

 — За диском, згідно з відомостями, які мені вдалося знайти, полюють щонайменше два крила сучасних Розенкрейцерів, — тихо сказала вона. — Лоренцо належав до окультного товариства «Кабалістичний орден Троянди й Хреста», заснованого у Франції 1888 року. У матеріалах, що я переглянула, є дані про всіх, хто входив до цього ордену за весь час його існування, у всіх його відділеннях по всьому світу. Так ось — обидва прадіди Лоренцо також були членами цього містичного братства.

 — Я слухаю. Продовжуй, — промовив Стас, напружено очікуючи.

 — Перший прадід, Джанлука Джентіле, батько Алессандро, був археологом. Він вирушив до Ефіопії разом з експедицією після її завоювання армією Муссоліні. У 1936 році загинув за нез’ясованих обставин — нібито зірвався зі скелі. Джанлука не афішував свою приналежність до таємного ордену. Як ти розумієш, Розенкрейцери шукали в Ефіопії приховані знання й давні реліквії — можливо, навіть легендарний Ковчег Заповіту.

 Стас мовчав. Аміна продовжила:

 — Інший прадід Лоренцо, Умберто Моретті, служив безпосередньо у Ватикані.

 — Він був священнослужителем? Але ж вони дають обіт безшлюбності… — здивувався Стас.

 — Ні, Умберто не був священиком. Він працював журналістом у прес-центрі Апостольського престолу та перекладачем. Досконало володів французькою й німецькою, адже дитинство провів у Швейцарії. Ти, мабуть, чув, що Пія XII інколи називають «Папою Гітлера»? У документах того часу майже немає згадок про критику Муссоліні чи Гітлера з боку Ватикану, так само як і про засудження Голокосту.

 Стас з розумінням кивнув.

 — Так ось, мені вдалося знайти стенограму таємної зустрічі Папи Пія XII з посланником Гітлера Філіпом фон Гессеном від 11 вересня 1939 року. Її записував саме Умберто, бо був перекладачем на цій зустрічі. У документі, що ніколи не публікувався, понтифік висловлює сподівання, що Німеччина обмежиться захопленням Польщі й не нападе на інші країни Європи.

 Аміна зробила паузу, зітхнула й додала:

 — Після краху фашистських режимів в Італії та Німеччині Умберто став одним з організаторів так званих «пацючих стежок», допомагаючи нацистам тікати до Аргентини. Тим, кого переховували в монастирях Швейцарії, ватиканські чиновники — керуючись, як вони казали, «християнською любов’ю до ближнього» — видавали довідки католицької церкви, на підставі яких можна було отримати паспорт Червоного Хреста. Цей документ відкривав шлях до Південної Америки, замінюючи паспорт нацистської Німеччини. Американські спецслужби розкрили схему, але надто пізно: тисячі нацистських злочинців і колаборантів утекли саме через «пацючі стежки».

 — І Умберто втік також? — запитав Стас.