Розділ 47.

  Стас відчинив двері кают-компанії — і завмер: перед ним з’явився величезний букет червоних троянд, з-за якого вигулькнула рука з відерцем льоду, в якому виднілося горлечко пляшки шампанського. За мить показалося й усміхнене обличчя.

 То був Джованні Конте-молодший — його обличчя випромінювало приязнь і добрий настрій.

 — Нарешті ми можемо вручити вашій закоханій парі приз від ресторану «Barca per due», — вигукнув він, жестом покликавши молодого чоловіка у стильному одязі, який саме виходив із білого «Мазераті», припаркованого біля пірсу. Той наблизився до трапа яхти з написом на борту «Two’s», несучи кошики із тропічними фруктами та пакунками з дарами морської кухні.

 — Джованні! Як добре, що це ти! Заходь швидше! — радісно вигукнув Стас, потиснувши йому руку й буквально затягнувши гостя до кают-компанії.

 Аміна також щиро зраділа появі онука професора. Він урочисто вручив їй букет, а Стас, отримавши шампанське у відерці з льодом, поставив його на стіл і визирнув до трапа, щоб прийняти від офіціанта кошики з ресторанними делікатесами.

 — Джованні, дякуємо за подарунки, — нетерпляче почав Стас. — Але, чесно кажучи, нам зараз потрібен не святковий обід… Ми, так би мовити, «під ковпаком». За яхтою встановлено спостереження невідомих осіб. Сьогодні нас мало не застрелили бандити з Сицилії. Нас врятували люди з «Opus Dei», принаймні, вони так себе назвали. Ми не розуміємо: ми полонені чи під їхнім захистом?

 — Дозвольте дізнатися, чому вас переслідують? І з якої причини вами зацікавилася спецслужба Ватикану? — спокійно спитав Джованні.

 — Я тобі не можу всього розповісти. Сьогодні ввечері ми мали зустрітися з твоїм дідусем у його кабінеті, у скляній піраміді на даху готелю…

 — Але ж сонце тільки заходить… — здивувався Конте-молодший. — Ще зустрінетесь!

 — Ці люди сказали, що професор зараз у Ватикані, в Апостольській бібліотеці, і що нас мають відвезти туди на зустріч до нього... Проте він не залишив нам свого номера телефону. Ти міг би з ним зв’язатися, щоб упевнитися, що все це правда, і нас не ведуть у пастку?

 — Гаразд, — відповів Джованні, дістаючи телефон. — Звісно, у мене є його номер.

 Він натиснув кілька клавіш і притулив мобільний до вуха. В телефоні пролунало: «Абонент поза зоною доступу»… Джованні спробував зателефонувати водієві дідуся — безрезультатно.

 — Зв’язку поки що немає, — мовив він після короткої паузи. — Але це правда, що дідусь сьогодні зранку поїхав до Рима — лише за сотню кілометрів звідси. Спробую зателефонувати пізніше.

 — А можеш дати мені його номер? — попросив Стас.

 — Звичайно, але він може не прийняти виклик від незнайомого абонента, — попередив Джованні.

 Стас заніс номер у свій телефон і теж спробував зателефонувати — марно.

 — Запишіть і мій, — продиктував Джованні. — До речі, за родом своєї діяльності дід був частим гостем, не дивуйтеся, у наукових колах Ватикану. Він почесний член Папської академії наук, там високо цінують його вміння тлумачити стародавні тексти. Тож якщо у вас є якісь таємниці, про які мені не слід знати, можу лише сказати: цілком можливо, що ті люди говорять правду.

 — Що ж, дякуємо, — полегшено видихнув Стас. — І за подарунки також дякуємо! Якщо чесно, ми вже добряче зголодніли.

 — Тоді не буду заважати. Смачного! Це фірмові страви від нашого шеф-кухаря, — усміхнувся Джованні Конте-молодший і піднявся на палубу.

 Стас провів його. На пірсі він помітив кількох чоловіків, які прогулювалися в різних напрямках, але раз у раз кидали погляди на яхту й щось говорили у приховані рації. Біля самої набережної стояли кілька чорних автомобілів представницького класу, і в одному з них, імовірно, сидів той самий чоловік з «Opus Dei» на ім’я Паоло.

 Стас дивився услід легкової машині білого кольору, в яку сів онук професора, аж поки вона не зникла за поворотом.

 У наступний момент його увагу привернула шикарна яхта, яка заходила на наповнених вітрилах в марину. На флагштоку, крім італійського, був присутній російський триколор. На білому вітрилі чорною фарбою була зображена грецька буква «η». Назва яхти відповідала цій літері, але була нанесена на борт немов абревіатура: «ЕТА».

 Зайшовши назад до кают-компанії, Стас, забувши всі тривоги, усміхнувся й звернувся до Аміни:

 — Нам піднесли справжній сюрприз! У нас є все для романтичного вечора. Запалимо свічки?

 — Як ти можеш бути таким спокійним? — здивувалася Аміна. — Ми ж не впевнені, що в безпеці.

 — Нас охороняють швейцарські гвардійці, наче ми представники королівської династії, — усміхнувся Стас. — Я ніколи не почувався настільки захищеним…

 Він відкоркував пляшку шампанського, і пінисте вино весело заспівало у келихах. Піднявши свій, Стас сказав із загадковою усмішкою:

 — За нас! У нас є ще ціла година на яхті…

 Келихи задзвеніли, і після кількох ковтків Стас нахилився до Аміни та ніжно поцілував її у губи. Вона відсторонилася, наче від дотику електричного струму:

 — Ні, ні, Стасе… я не можу. Пробач… Просто не можу заспокоїтися… Я краще використаю цей час для подвійного шифрування даних на ноутбуці...