Розділ 46.

 При вході «Туза» у супроводі катерів до марини Стас узяв бінокль і повільно провів поглядом уздовж причалу. У променях сонця вода в гавані блищала, немов розтоплений метал. Серед суховантажів і риболовецьких суден він упізнав знайому трубу — без сумніву, то був буксир Лоренцо «Везувій», який доставив жовтий батискаф до Гаети. Судно стояло на рейді, чекаючи свого господаря.

 — Як ти думаєш, ці люди… вони справді «слуги» Папи Римського? — тихо спитала Аміна, звернувшись до Стаса, який стояв за штурвалом. — І що означає ця фраза, яку ти мені переклав: «Ми отримали запрошення від Його Святості»? За що нам така честь?

 — Гублюся в здогадах, — відповів Стас, не відриваючи погляду від акваторії порту. — Джованні Конте не залишив нам свого телефону, лише зазначив, що зустрінемось увечері… Але ці люди, що супроводжують нас, — озброєні. Вони не демонстрували зброї, проте я це відчуваю. І хто знає, чого від них чекати?

 — А де диск?

 — Диск у сейфі, у нашому готельному номері.

 — Але ж на яхті залишався ноутбук, — занепокоєно мовила вона. — Там усі матеріали про знахідку. Як добре, що Лоренцо до нього не дістався…

 Після швартування чоловік у білому костюмі підійшов до «Туза». Стас, помітивши його впевнену ходу по пірсу, вийшов на зустріч та випередив запитанням:

 — Дякуємо вам. Як можу до вас звертатися?

 — Паоло, — спокійно відповів він. — Просто Паоло.

 — Ви справді представляєте спецслужбу Ватикану?

 — Так, — на обличчі Паоло з’явилася ледь помітна усмішка. — Адже Ватикан, хоч і найменша держава у світі, проте цілком самостійна. А кожна держава має свої силові структури, чи не так? Мої помічники — добре навчені воїни, обрані з лав Швейцарської гвардії. Вони відповідають за безпеку Святої особи та його резиденції.

 — У такому разі, чим ми можемо бути корисні Святому Престолу?

 — Ви ж знайомі з професором Джованні Конте?

 — Так, ми мешкаємо в його готелі й домовилися про зустріч сьогодні ввечері.

 — Я теж маю честь знати його. Ми давні друзі. Професор — почесний член Папської академії наук. Зараз він перебуває в Римі, у Ватикані, і вже розповів нам про вашу знахідку. Цей давній текст... послання з глибини віків... Що ви про нього думаєте?

 — Воно ще не розшифроване до кінця, — відповів Стас. — Але те, що нам вдалося дізнатись завдяки професору Конте, свідчить: це Послання саме до нашого покоління землян. І, на мою думку, воно складене інопланетним розумом…

 На вустах Паоло знову з’явилася легка, майже невловима посмішка. Стас продовжив, відчуваючи, що той уважно слухає:

 — Як інакше пояснити, що закодований текст можна прочитати лише в наш час — коли з’явилися сучасні комп’ютерні технології, і стародавні мови оцифровані?

 — Коли ви кажете «позаземний, інопланетний розум», — тихо промовив Паоло, — ви маєте на увазі «Вищий розум»?

 — Так, саме так. «Вищий розум», що мав знання набагато досконаліші за людські за часів написання Послання.

 — Можливо, я вас розчарую, — м’яко мовив Паоло, — але найперша людина на Землі — Адам — мав досконаліші знання про світобудову, ніж сьогодні всі академіки разом узяті. Тож «Вищим розумом» можна називати лише Бога — Творця Всесвіту. Можливо, ви відкрили Боже Послання. То кому, на вашу думку, воно адресоване? Хіба не логічно припустити, що Намісникові Бога на Землі — Папі Римському? — в очах Паоло спалахнули іскри.

 — Хіба Католицька церква не допускає існування інопланетних цивілізацій? Всесвіт величезний, невже важко повірити в те, що ми не самотні на його просторах? — обережно зауважив Стас.

 — Ми не заперечуємо, що десь у Всесвіті можуть існувати розумні істоти, але, якщо це так, то вони, як і ми, створені єдиним для всіх Богом, — відповів Паоло спокійно. — І якщо ви хочете поговорити про це докладніше, у нас буде нагода зробити це в залах Апостольської бібліотеки.

 — У Ватиканській бібліотеці? Але ж туди нікого не допускають…

 — Помиляєтесь. Доступ вчених обмежений лише до найбільш цінних документів. А зовсім не допускають простих смертних лише до Секретного архіву.

 Після короткої паузи Паоло додав:

 — До речі, професор представив вас не як «простих смертних»… Не дивуйтесь, але саме про вас, про пару, згадувалося в давньому пророцтві, яке він розшифрував. І його рядки збулися з вашим появленням на цьому узбережжі. Ми ставимося до вас як до Посланців Всевишнього.

 Чоловік у білому помітив збентеження в очах Стаса.

 — У вас є дві години, щоб зібратися, — продовжив Паоло. — Мої люди не заважатимуть. Ви під надійною охороною. Враховуючи, що ви мешкаєте також в готелі «Обитель Святого Еразмо», вас відвезуть і туди за особистими речами, у вас там буде ще одна година...

 У цей момент до пірса, неподалік від «Туза», під’їхав чорний автомобіль представницького класу з дипломатичними номерами. Паоло озирнувся і додав:

 — Не хвилюйтеся за яхту. За нею мої люди встановлять нагляд, стоянку буде оплачено на весь час вашого перебування у нас. Професор чекає на вас у Ватикані, щоб продовжити роботу над перекладом тексту. Вам буде надано доступ до документів і ресурсів Апостольської бібліотеки.