Розділ 45.

 «Two’s», напнувши на вітрі білі, мов крила чайок, вітрила, повільно обігнув скелястий мис, на якому, немов вартовий, височів старовинний Анжуйсько-Арагонський замок.

 Яхта йшла вздовж прямовисних скель, де море дихало хвилями у природні печери і розбивалося сивими хмарами бризок. З боку моря Розколота Гора і Грот Турка здавалися ще величнішими: темні арки, вигризені хвилями в камені, нагадували портали до якогось потойбічного світу.

 Далі після піщаних пляжів починалися гроти Сперлонги — мов балкони палаців римських патриціїв уздовж узбережжя. Сонце було в зеніті, і вода всередині таємних печерних бухт світилася зсередини золотим полиском, відбиваючи хвилі на склепіннях, наче живі візерунки.

 Після кількох занурень у кришталево чисту воду, коли об’єктив камери ковзав між заростями посидонії й зграйками строкатих риб, Стас і Аміна зробили серію унікальних кадрів для науково-популярного фільму. Потім вони пересідли на гумовий моторний човен і рушили ближче до печер.

 Вони відвідали Грот ді Тіберіо — печеру, де колись римський імператор Тіберій звів розкішну віллу з басейнами й обідньою залою просто перед морем. Усередині збереглися уламки мармурових статуй, що зображували пригоди епічного Одісея.

 Потім вирушили до Печери Диявола. Запливши під склепіння з червонуватого туфу, вони опинилися у прихованій бухті — із водою кольору чистого смарагду. Сонце, пробиваючись крізь вузький отвір у скелі, малювало на поверхні води живі плями світла. Та, крім їхнього човна, у бухті вже стояло кілька човнів із туристами. Зробивши коротке занурення й кілька кадрів підводного світу, Стас і Аміна поверталися з печерної бухти на «Туз», що спокійно гойдався на якорі далі від скель.

 Ще здалеку вони помітили біля своєї яхти незнайоме судно. Чим ближче підпливали, тим ясніше стало: поруч із «Тузом» на воді гойдався жовтий батискаф.

 — Лоренцо йшов за нами? — обурився Стас, коли упізнав знайому напівсферу «Спрута». — Але чого йому від нас треба?

 Коли підійшли ще ближче, Аміна з острахом дивилася на нерухомий апарат: люк був зачинений, а на борту їхньої яхти нікого видно не було. Тиша додавала тривоги.

 Як тільки моторний човен підійшов до корми яхти і двигун вимкнули, люк «La Piovra» з металевим скрипом розчинився. З нього виглянув чорношкірий матрос і навів на них рушницю з гарпуном для підводного полювання.

 — Що це за жарти? — лише встиг викрикнути Стас, як із каюти їхньої яхти вийшов Лоренцо з голим торсом і пістолетом у руках. За ним — ще один його помічник, теж чорношкірий, з гарпуном, спрямованим у їхній бік.

 — Ну що? Що ж ви застигли? — холодно промовив Лоренцо. — Підіймайтесь на борт. Сподіваюсь, ви раді мене бачити?

 — Ми, здається, вже повністю розрахувалися з тобою, — відповів Стас, стримано, але тоном, що пробував приборкати зростаючу напругу. — Твій візит виглядає недружнім: у тебе в руках зброя, і твої люди тримають нас під прицілом.

 — Ви таємно втікли з Мадзарра-дель-Валло, навіть не попрощавшись… — розмахував пістолетом Лоренцо. — Я відкрив вам свої секрети, а ви від мене щось приховуєте!

 — Ми ж знімаємо фільм, — намагався пояснити Стас. — Знайшли інші цікаві локації, тут унікальні підводні ландшафти, робимо кадри для науково-популярного фільму...

 — Місцеві гроти, дійсно, чудові, — перервав його Лоренцо, — але ви приїхали в Гаету не заради краси моря! Тут мешкає професор Конте — великий знавець етруської писемності. Мій дід про нього тобі розповів. Ви вчора зустрілися з ним… Чи не так? А раз ви прибули саме до нього, значить, ви знайшли другу частину стародавньої книги!

 — Лоренцо, — спробував ще раз перевести розмову в спокійне русло Стас, — твій дід справді розповів мені про професора Конте, а також про те, що саме він розшифрував написи на перев'язувальних тканинах мумії, піднятій з U-37A. Не приховую, мені було б цікаво дізнатися про зміст того стародавнього тексту від людини, яка робила його переклад, але ми з професором тут зустрілися зовсім випадково... Ми стали переможцями призу, який він заснував на честь ювілею своїх бізнесів на цьому узбережжі...

 — Підіймайтесь на борт — скомандував Лоренцо; у його голосі бриніло нервове напруження.

 Під прицілами гарпунів Стас і Аміна перейшли з моторного човна на борт яхти. Лоренцо приставив пістолет до спини Стаса і повів їх до кают-компанії. Його очі сяяли люттю.

 В середині все було перекинуте: речі валялися на підлозі, полички випали з шаф, ящики були висунуті. Пару грубо посадили на диван, а гарпун не опускався з прицілу на них.

 — О, Лоренцо, ти, виявляється, розбійник? — гаркнув Стас. — Як ти посмів ритися в наших речах? Що ти шукав?

 — Те, що ви знайшли на евакуаційному модулі «Аненербе»! — випалив Лоренцо. — Усе життя я шукав цю міні-субмарину! Вклав усі гроші в батискаф і «Везувій», обшукав сотні квадратних кілометрів дна... А тут з'являєтесь ви — і відразу знаходите стародавні скарби! Ви зараз віддасте мені цю знахідку, або я вас вб’ю! — він жорстко наставив пістолет. У його очах помітно горіла одержимість, немов він знаходився під впливом якихось наркотичних речовин.

 Стас відповів тихо, але впевнено:

 — Лоренцо, ти не схожий на вбивцю… Так, під час зйомок ми, дійсно, випадково натрапили на німецьку міні-субмарину, але, повір, ніяких скарбів там не було... Ми знайшли лише один предмет із дивними знаками — і передали його професору Конте. Сьогодні він відвіз його в Рим, в Академію наук; невдовзі ти і сам зможеш його побачити у Національному музеї. Тому твій погром даремний. Залиште, будь ласка, наш борт — ми не будемо звертатися в поліцію.