Розділ 43.

 Коли Стас і Аміна піднялися до скляної піраміди, їх зустріло дивовижне поєднання сучасності й старовини. Прозорі стіни відкривали панораму моря й гір, у діжках виростали тропічні рослини, на яких достигали плоди: лимони, банани, апельсини. В одному з кутів піраміди стояв великий стародавній глобус із потемнілою від часу поверхнею, а в іншому – скляна вітрина з рідкісними артефактами: античною амфорою, фрагментом мармурової плити з грецьким написом, бронзовим шоломом із символом сонця, скляною колбою з пергаментами з давньоєгипетськими ієрогліфами. Все це нагадувало атмосферу музею. Здавалося, наче вони ввійшли до оранжереї думок і таємниць.

 У самому центрі під скляним куполом піраміди висіла люстра з кришталю у формі зірки, і її відбиття множилися в прозорих гранях, створюючи ілюзію зоряного неба.

 Всередині піраміди, вписаний у неї, під хрустальною люстрою містився квадратний кабінет із затемненого скла. Перед входом до нього розміщувався стенд, де були виставлені фотографії професора різних років, на яких він отримував численні нагороди й ставав лауреатом престижних премій. Ось його знімок із королевою Великої Британії Єлизаветою ІІ, а ось – із Папою Римським Іоанном Павлом ІІ. Пожовкла світлина молодого Джованні Конте з Альбертом Ейнштейном сусідила з чорно-білим кадром, де він потискав руку президентові США Джону Кеннеді. Далі – фотографії з футболістом Пеле, актором Арнольдом Шварценеггером, співаком Тото Кутуньйо. На стенді також були розміщені книги, видані багатьма мовами світу, автором яких був Джованні Конте.

 Вони зупинилися біля вхідних скляних дверей, над якими, мов у вівтарі католицького храму, висів хрест із розп’яттям і написом латинською під ним:

«Ego sum α ͺet ω ͺ»

 — «Я є Альфа і Омега», — прочитав Стас. — Це фраза з Книги Одкровення, що говорить про вічність і всеосяжну суть Бога. Тільки чому під назвами першої та останньої літер грецького алфавіту додана ще одна літера, схожа на маленьку латинську «i», але без крапки?

 При наближенні скляні двері розсунулися автоматично, але за ними стояли ще одні — з вітражем із зображенням Святого Еразмо. Зробивши крок, вони ніби опинилися у скляному ліфті.

 Аміна, побачивши лик святого, здригнулася: у її свідомості знову спалахнули образи монаха-відлюдника з грецького острова й чоловіка в дощовику з баркаса «Empedokles». Стас помітив її вагання:

 — Сміливіше, нас чекають, — промовив він і відчинив масивні скляні двері.

 Усередині панував напівморок: лише настільні лампи та підсвічені полиці з книгами кидали м’яке тепле світло. Посередині стояв масивний дерев’яний стіл із різьбленими ніжками. За ним сидів чоловік, чиє обличчя губилося у тіні, натомість чітко було видно лише руки, складені на поверхні столу. Відблиск лампи ковзав по його пальцях, немов підкреслюючи спокій і силу господаря. Здавалося, що він уважно стежив за ними, але його погляд лишався невидимим.

 На столі перед ним таємничо розташувалися латунний астролябій і мідний компас, поруч лежала лупа з ручкою зі слонової кістки. Уздовж скляних стін піднімалися високі шафи з книгами в шкіряних палітурках, деякі мали сліди давніх печаток. Атмосфера приміщення дихала історією й загадками, ніби гостей перенесли в епоху великих відкриттів.

 Коли Стас і Аміна зробили кілька кроків, порушивши тишу кабінету, господар підвівся з-за столу й вийшов їм назустріч. Здавалося, кожен його рух давався з труднощами: спина злегка зігнута, хода повільна, проте в самій поставі відчувалася гідність. Перед ними постав дуже старий чоловік у великих окулярах із товстими лінзами, за якими сяяли пронизливі карі очі.

 — Рад вітати вас на «Узбережжі Одісея»! — голос його звучав тихо, але твердо. — Ви та сама пара, що здобула мій приз, і я щасливий бачити вас своїми гостями.

 Він простягнув руку Стасові.

 — Нам теж дуже приємно, професоре! Дякуємо за гостинність, — відповів той, стискаючи худу, але міцну руку старця. — Хочете — вірте, хочете — ні, але ми прибули до Гаети саме заради зустрічі з вами.

 — Цікаво, — ледь усміхнувся Конте. — Чим же я можу бути корисним?

 — Нам вас порадили як найкращого знавця давніх символів. Є один фрагмент етруського тексту… Ми хотіли б, щоб ви на нього глянули. Чи можливий його переклад?

 — Хто саме порадив?

 — Колишній працівник музею в Мадзарро-дель-Валло, Алессандро… — Стас зам’явся, не знаючи прізвища.

 — Джентіле? — допоміг професор, і в його голосі прозвучала нотка здивування. — Ми зустрічалися з ним… колись дуже давно. Що ж, показуйте.

 Він жестом запросив їх сідати за масивний стіл, сам повільно опустився у своє м'яке крісло.

 Стас розкрив ноутбук, на екрані якого з’явилася фотографія тексту, переписаного на папір від руки: етруські літери впереміш із давньогрецькими та староєврейськими символами.

 Професор довго вдивлявся, не кліпаючи. Потім похитав головою:

 — Хотів би бачити оригінал тексту. На чому зроблені написи? Етруський у поєднанні з івритом і грецьким? Це занадто дивно, може бути й сучасною підробкою.

 — Ми знайшли ці письмена на дні моря, на каменях… — почав Стас, але не встиг завершити, як професор різко підвівся.

 — Ні! — голос його раптово набрав сили. — Ви знайшли цей текст не на каменях, а на борту загубленої німецької міні-субмарини «Аненербе»! І написаний він мав бути на золотому диску! Починатися текст мусив із ієрогліфа бога Сонця Ра — сокола із сонячним диском над головою! Ви хочете, щоб я вам допоміг, але чомусь приховуєте правду…