Розділ 42.

 Двоповерховий номер 37А вразив своєю розкішшю. Стіни прикрашали справжні картини, до яких були прикріплені золотисті й срібні повітряні сердечка, що тихо гойдались від подиху кондиціонерів. У високих вазонах розквітали живі троянди й орхідеї, а в дубових діжках зеленіли екзотичні рослини. У величезному акваріумі плавали золоті рибки. Скляні розсувні двері виходили на простору терасу, де вода в басейні «для двох» на самому краї балкону наче зливалася з безкраїм морем унизу, створюючи ілюзію нескінченного горизонту.

 Над двоспальним ліжком надувними літерами золотого кольору було створено напис: «Stas&Amina». У ньому читалося злиття їхніх імен в одне ціле, і, водночас, звучала назва легкоатлетичного клубу Джованні Конте – «Stamina».

 – Якби нам не сказали, що готель носить ім’я Святого Еразмо, я б вирішила, що цей сюрприз улаштував нам сам Святий Валентин, – зачаровано промовила Аміна.

 Вона впала на широке ліжко з білосніжними подушками, розкинувши руки, й усміхнено глянула на Стаса:

 – Тобі не здається дивним усе, що відбувається з нами? Стільки збігів… Ми шукаємо професора у багатотитисячному місті, а він раптом засновує приз для пари, яка прибуде на яхті чи кораблі з назвою, співзвучною його бізнесам? І під це підходить назва нашої яхти «Two’s»…

 – Справді, – відповів Стас, опускаючись на ліжко поруч. – Наче він чекав саме на нас…

 – А раптом ми не гості, а бранці? – у голосі Аміни бриніла тривога. – Або це пастка сицилійської мафії, яка дізналась про «золотий диск»?

 Стас ніжно взяв її долоню, поцілував пальці:

 – Повір, якби це була мафія, вони б не садили нас у «золоту клітку». Нас би прибрали ще на яхті.

 – А диск? Ти залишив його на борту?

 – Ні. Він зі мною, – Стас постукав по сумці для ноутбука. – Замаскований під наждачний круг і схований під підкладкою.

 Він озирнувся довкола – розкішний номер, море за великими панорамними вікнами, тиша. Підняв руки в жартівливому жесті молитви й сказав:

 – У будь-якому разі ми тут удвох! Бар повний безкоштовних напоїв на будь-який смак, кухня – делікатесів… Час відпочити!

 – Але ж я навіть не взяла купальника… – Аміна несміливо поглянула на басейн. – Ми вирушали на пішу прогулянку в спортивному одязі, й я не знала, що опинимося тут…

 Стас торкнувся її плеча, провів пальцями вздовж шиї, схилився до вуха:

 – Навіщо купальник? Тут немає нікого, окрім нас…

 Він обійняв її, і їхні губи зустрілися у глибокому поцілунку. Їхні тіла злилися у ніжних сонячних променях, а далеке море за вікном здавалося живим, його хвилі, які розбивалися об скелі внизу, наче пульсували в унісон їхнім серцям.

 Та раптом на тумбочці задзеленчав стаціонарний телефон у ретро-стилі. Стас відхилився, узяв слухавку й почув голос Джованні Конте-молодшого:

 – Професор готовий вас прийняти у своєму кабінеті. Піднімайтеся, будь ласка, сходами або скористайтеся ліфтом до скляної піраміди на даху готелю.