Розділ 41.

 Любомир отримав відповідь на свій дзвінок і, сховавши телефон до кишені, повідомив Стасу й Аміні новину: Джованні Конте готовий зустрітися з ними. А оскільки вони виграли приз від туристичного агентства, за ними прилетить вертоліт, щоб продовжити екскурсію з висоти пташиного польоту.

 – Гелікоптер вже скоро сяде на газон легкоатлетичного клубу, що зовсім поруч, – пояснив Любомир і повів їх стежкою, яка вела вглиб паркової зони.

 – До речі, легкоатлетичний клуб також належить Джованні Конте, – додав він.

 – Секундочку, дозвольте вгадаю… клуб, напевно, називається «Човен для двох»? – іронічно припустив Стас.

 Любомир усміхнувся:

 – Не вгадали. Він зветься «Stamina».

 – Що означає «Витривалість», – переклав Стас для Аміни.

 Над трибунами для глядачів, уздовж високої металевої огорожі, обплетеної вічнозеленим плющем, на білому полотні сяяв напис латиною: «Stamina est clavis ad successum».

 – «Витривалість – ключ до успіху», – переклав девіз легкоатлетів Любомир.

 Повітря наповнилося гулом лопатей, на прямокутне смарагдове поле, обрамлене синіми біговими доріжками, заходив на посадку вертоліт.

 – Я не лечу з вами, – сказав Любомир. – Туристичне агентство дарує вам цю подорож небом. Та це ще не вся нагорода… Після екскурсії пілот доправить вас до готелю мого роботодавця. Під час польоту насолоджуйтеся видами мису Монте Орландо й усієї Гаети з висоти. Гарних вам вражень!

 – Дякуємо, Любомире. Приємно зустріти земляка так далеко від дому. Усього найкращого! – попрощався Стас.

 Вони піднялися на борт. Пілот запропонував їм надіти навушники з мікрофоном, як з'ясувалося, не тільки для зв'язку з ним. Як тільки гелікоптер відірвався від газону, в навушниках їхньою рідною мовою лунав голос диктора, який розповідав про Гаету та її історію.

 Коли гелікоптер набирав висоту, світ за його склом швидко змінювався: казкове місто розгорталося немов на картині. Кам’яні вулички стародавньої Гаети з дахами з червоної черепиці та куполами церков нагадували строкатий килим, а білосніжні яхти та сірі військові кораблі виглядали, наче іграшковими.

 З висоти відкривалася вся краса узбережжя – широкі смуги золотих пляжів, що тягнулися за містом праворуч від мису, темно-бірюзове море, яке хвилями накочувалося на прибережні скелі, зелені схили Монте Орландо, де кедри та кипариси, мов свічки, йшли до неба.

 Аміна, затамувавши подих, пригорнулася до Стаса. Він узяв її за руку, і обидва дивилися вниз із сяючими очима – мов двоє закоханих птахів, що вперше відчули свободу польоту.

 Пілот зменшив висоту, вертоліт пройшов уздовж скелястих урвищ, і погляд відкрив величезну тріщину в горі Монте Орландо. «Розколота гора» з висоти та з боку моря була схожа на гігантський шрам на кам'яному тілі.

 Далі гелікоптер пройшов ще нижче, і раптом серед сіро-коричневих каменів чорніла глибока западина, наче вхід до іншого світу. То був «Грот Турка», де хвилі врізалися в кам’яні стіни. Із цієї висоти грот виглядав як величезне чорне око, спрямоване просто у море.

 Пілот знову підняв машину високо над скелями. Перед очима Стаса й Аміни відкривалася широчінь синього моря, яке розливалося аж до обрію, де небесна блакить зливалася з морською.

 Гелікоптер плавно опустився на невеликий майданчик поруч із триповерховим готелем зі скляною пірамідою замість даху, що височів над морем на самому краю скелі, нагадуючи «Ластівчине гніздо» в Криму.

 Коли дверцята відчинилися й шум гвинтів стих, назустріч їм вийшов молодий чоловік у чорному фраку.

 – Джованні Конте, – представився він, ледь уклонившись.

 – Ви… Джованні Конте? Не може бути, – вирвалося в Стаса.

 Аміна, почувши це ім’я та прізвище, теж розгублено перезирнулася з ним.

 – Чому ж «не може бути»? – усміхнувся італієць. – Це справді моє ім’я. І я радий вітати вас у готелі «Обитель Святого Еразмо». Ви саме та пара, яку ми визначили переможцями призу, заснованого на честь невеликого ювілею нашого сімейного бізнесу тут, на «Узбережжі Одісея».

 Він говорив легко, наче давно знав їх.

 – Політ, яким ви щойно, сподіваюся, насолодилися, був подарунком від туристичної агенції «Two’s boat». Від нашого готелю ви отримаєте проживання у найкращому номері на весь час перебування в Гаеті. А ще від ресторану «Barca per due» вам буде надіслано подарунок прямо на борт вашої яхти. Як ви розумієте, усі перелічені заклади належать… Джованні Конте.

 Він зробив невеличку паузу й додав:

 – Але не мені. А моєму дідові.

 – Ваш дід… Він професор? – Стас нахилився вперед, наче боявся пропустити відповідь. – Спеціаліст із давніх текстів?

 – Саме так, – з гордістю підтвердив молодий Конте. – Мій дід – професор, лінгвіст. Колись викладав в університеті в Римі.

 – Тоді ви мусите розуміти: ми приїхали в Гаету саме до нього. Лише він може нам допомогти…

 – Я все зрозумів, – серйозно кивнув Джованні. – Я повідомлю дідові. У нього тут, у готелі, є власний робочий кабінет. Гелікоптер доставить його з вілли в горах Аурунчі. А ви поки розміщуйтесь у номері. Щойно він буде готовий прийняти вас – я подзвоню. Приємного відпочинку!