Розділ 38.

 Був спекотний літній день. Яхта повільно гойдалася біля причалу, а в кают-компанії панувала майже бібліотечна тиша. Аміна, виснажена нічними дослідженнями та розшифруванням символів, нарешті пішла спати, а Стас залишився сам на сам із багатомовним загадковим текстом.

 Він сидів перед ноутбуком, схилившись над клавіатурою, і відстукував у пошуковику переклад незнайомих слів. Йому належало отримати тлумачення декількох давньогрецьких та давньоєврейських, а також одного санскритського і одного латинського. Для того, щоб розшифрувати зміст самого першого символу в тексті, він знайшов таблиці з тлумаченням давньоєгипетських ієрогліфів. Цей символ являв собою сокола з сонячним диском на голові, таким зображенням єгиптяни, як виявилося, втілювали присутність свого вищого божества — бога Сонця Ра. Отже, початок перекладу тексту було покладено.

 Стас терпляче відкривав нові й нові вкладки, переходив зі сторінки на сторінку онлайн-словників, звіряв отриману інформацію у різних джерелах.

 Перекладач із давньоєврейської без зусиль розкрив значення словосполучення: «אסרו חג» – «ісру хаг», що буквально означало «прив’яжіть до свята». Наступне слово «פֶּסַח‎» – «песах» – перекладалося як «минув».

 Із давньогрецькою також не виникло проблем. «Πέτρος» – «Петрос» – знайоме з Євангелія як «камінь». Хоч словник наполягав, що «камінь» грецькою – «літос». Ще одне слово – «Διόσκοροι» – «Діоскури» – у міфології дослівно означало «сини Зевса», тобто брати-близнюки Кастор і Полідевк, іменами яких сяють дві найяскравіші зірки сузір’я Близнюків. А «Σκύθαι» відразу за звучанням викликало асоціації зі скіфами – кочовим народом Причорноморських степів, що було підтверджено з перекладів описів Геродота.

 Санскритське «प्रमन्थ» – «праманта» – виявилося «паличкою для добування вогню». Латинське «tuba» означало «труба», що було назвою стародавнього римського духового інструменту.

 А от зв’язати ці значення воєдино поки було неможливо. Усі інші слова тексту складалися з літер етруського алфавіту – мови, що досі залишається загадкою, наче замкнені ворота в інший світ.

 Стас намагався знайти підказки у відомих перекладених текстах. Але йому траплялися лише уривки з надгробних каменів – імена померлих, їхні титули, причини смерті. Навіть знаменита «Лляна книга» із загребської мумії містила переважно ритуальні обряди та посвяти. Та все ж саме з неї вдалося розпізнати імена етруських богів, і ця крихта знань давала йому хоч якийсь напрямок для пошуку.

 У етруському тексті згадувалися божества: верховний бог Тін – володар неба й Сонця, Ларан – бог війни, і Нефунс – повелитель морів, подібний до Посейдона чи Нептуна, із незмінним тризубом у руці.

 Стас стомлено зітхнув і відкинувся на спинку сидіння. За ілюмінатором сяяло сонце, його відблиски розсипалися золотими іскрами на тихій воді марини. А на екрані ноутбука світилися дивні, мовчазні рядки, схожі на послання з іншопланетного світу.

 У цей момент дверцята кают-компанії прочинилися, і Аміна, тримаючи піднос із кавою та свіжими бутербродами, обережно переступила поріг. Вона вже кілька хвилин під час приготування їжі спостерігала з камбуза за його зосередженістю крізь маленьке віконце.

 – А, ти вже прокинулася! – Стас одразу ожив. – Я мав би сказати: «Доброго ранку», але надворі вже майже вечір…

 – Так, я добре виспалася, – посміхнулася вона, ставлячи перед ним чашку з ароматною кавою. – Як твої справи з перекладом?

 – З іншими мовами проблем не було. А от етруська – справжній камінь спотикання. Я впізнав лише кілька імен богів і натрапив на числівник «три». А знаєш, як у них звучало слово «бог»?

 – Не буду гадати, кажи вже.

 – «Есар» або «айсар». Хіба не нагадує англійське звучання «ейс», італійське «ассо», французьке й німецьке «ас»? Тобто наше «туз»?

 – Справді, схоже, – кивнула Аміна. – А ось це що? – вона вказала пальцем на напис, який Стас вивів олівцем на аркуші: «Ватикум». – Невже йдеться про Ватикан?

 – Слово «Ватикум» справді трапляється майже на початку етруського тексту. Це давньоетруське місто, назване, за деякими джерелами, на честь богині підземного світу Ватики. Воно славилося своїми пророками, які виголошували передбачення – «ватицинації» – на пагорбі, що згодом став Ватиканським. Саме він дав назву місту-державі, нині розташованому на ньому, яке є серцем католицизму.

 – І як ти збираєшся перекладати цей текст далі, якщо етруська мова — нерозгадана й досі?

 – Нам би дуже допоміг порівняльний переклад першої частини «Етруської книги мертвих». Вона зберігається у найпотаємніших залах Ватиканської бібліотеки, куди нікого не пускають.

 – Ти ж не збираєшся туди пробиратися, мов якийсь шпигун?

 Стас розсміявся:

 – Ні, я ж не Джеймс Бонд і навіть не Роберт Ленґдон… Але є інший шлях. Першу частину книги розшифровував професор Джованні Конте. Саме він припустив, що існує продовження з пророцтвами про майбутнє. Професор уже літній, живе у Гаеті, на узбережжі, всього за сто кілометрів від Рима. Алессандро казав, що він – найкращий знавець етруської писемності.

 Стас з рішучістю подивився на Аміну:

 – Тому ми залишаємо затишну Мадзарра-дель-Валло, прощаємося з Сицилією, але не з Італією. Наш шлях веде до Гаетанської затоки!