Розділ 33.

 Наступного ранку Стас і Аміна прийшли до доку біля причалу, де вже завершився ремонт їхньої яхти. Нарешті сьогодні вони мали переїхати зі зйомної квартири назад на борт свого затишного «Туза».

 Яхта ще висіла на підйомних тросах, злегка нахилившись набік. У повітрі відчувався запах свіжої фарби, змішаний із запахом технічного мастила.

 — Приймайте роботу, — кивком голови привітався сивочолий майстер у робочому комбінезоні насиченого синього кольору з численними кишенями, витираючи руки рушником. — Вітрила встановимо, щойно спустимо судно на воду, — додав він, випереджаючи запитання.

 Стас піднявся трапом на борт, пройшовся по палубі, після чого спустився у каюти. Переконавшись, що все в порядку, знову вийшов на бетонний майданчик, став під корпусом і провів долонею по свіжопофарбованій і відполірованій обшивці. 

 — Робота чудова! Навіть не видно, де були пробоїни. Щиро дякую!

 — А я от хотів спитати, — майстер прищурив око. — Що це за компаунд ви використовували для тимчасового латання?

 — Не повірите! Основу складав ще не застиглий прополіс…

 — Бджолиний клей?! — здивовано звів брови майстер. — Ніколи не доводилося зустрічати подібне його застосування. Але мушу визнати — мастика вийшла напрочуд якісна. Проте раджу мати на борту спеціальну, яку ви можете придбати у нас зі знижкою…

 — Дякую! Обов'язково так і зробимо, — усміхнувся Стас, кидаючи погляд на Аміну, яка підтримуючи кивала головою.

 Майстер узяв до рук пульт керування мостовим краном. Після натискання кнопки підвісне кріплення злегка сіпнулося вгору, і «Туз» почав обережно пересуватись із сухого доку до причалу. Його киль плавно торкнувся водної гладі, і ось уже вся яхта, мов риба, повернулася до своєї стихії.

 Поки робітники закріплювали грот на щоглі та встановлювали стаксель у носовій частині, Стас і Аміна розкладали на своїх місцях речі, щойно привезені з квартири на таксі. Вони працювали синхронно, мов танцювали повільний танець, передаючи один одному речі, обмінюючись поглядами, повними взаєморозуміння.

 Коли вітрила були підняті й розправлені, «Туз» узяв курс на яхтову марину, що розташовувалась у тій самій бухті містечка Мадзара-дель-Валло. Обоє — і Стас, і Аміна — не приховували радості: вони знову були вдома — на борту своєї рідної яхти!

 Після прибуття до місця оплаченого швартування, Стас надовго занурився в роботу за ноутбуком, час від часу занотовуючи щось у блокнот. Аміна тим часом поралась на камбузі, звідки долинали аромати страв, які вона готувала з особливою зосередженістю. Час від часу вона заглядала до кают-компанії, де працював Стас, і їхні погляди зустрічались — короткі, але наповнені теплом моменти серед буденних справ.

 Незабаром на столі в кают-компанії з’явилася вечеря: легкий салат зі свіжих овочів, паста з морепродуктами, келихи з білим вином і запалені свічки, що тремтіли у вечірньому бризі. Вечір опускався на бухту з м’яким персиковим сяйвом неба, і яхта тихо погойдувалась, мов затишна колиска на хвилях. Аміна сіла навпроти Стаса, який не міг ще звільнитися від своїх думок, між ними панувала тиша. Вони дивилися одне на одного й усміхалися без слів — обом було тепло від близькості, від гармонії, яку дарував їх оновлений спільний дім.

 Після вечері Аміна підсіла ближче до Стаса, і нарешті запитала:

 — Ну що, посвятиш мене у свої розрахунки? — її голос був м'яким, майже інтимним. — Тобі вдалося обчислити координати місця загибелі німецького підводного човна? І де далі шукати «Тузика»?

 Стас підняв голову від ноутбука, зустрів її погляд і усміхнувся:

 — Координати загибелі U-37A я визначив, можливо, не з абсолютною точністю, зате тепер з повною впевненістю можу сказати: міні-субмарину слід шукати в точці з координатами 12°40' східної довготи та 37°11' північної широти. Саме ці цифри були зашифровані у картині-ребусі моїм дідом та підтверджені в ході наших досліджень!

 — Але як ти визначив ці координати в безкрайньому морі, не маючи з собою жодного приладу? — очі Аміни світились цікавістю.

 — А хто сказав, що в мене їх не було? — усміхнувся Стас, передчуваючи її здивування. — Слухай уважно. Нам пощастило, що занурення до субмарини було заплановане саме на полудень, коли сонячні промені проникають у морську глибину під максимально прямим кутом. Справа в тому, що довготу можна визначити за різницею між місцевим астрономічним полуднем і полуднем за Гринвічем. На своєму годиннику я встановив точний час, що показував корабельний хронометр у яхт-клубі Мадзара-дель-Валло. Пам'ятаєш, Лоренцо помітив, що моя «Ракета» відстає від його електронного годинника на десять хвилин?

 Аміна кивнула, уважно слухаючи.

 — Насправді ж мій механічний годинник не відставав, а точно показував астрономічний полудень для цієї місцевості. А от годинник Лоренцо був виставлений, як у всіх італійців, на усереднений римський час, який випереджає час за Гринвічем рівно на одну годину. Штучну літню різницю ще в одну годину не варто враховувати для розрахунку. Отже, різниця в 50 хвилин якраз і відповідала географічній довготі Мадзара-дель-Валло. Але треба було зрозуміти, наскільки ми відхилилися від порту на схід чи на захід...

 — І як же ти це визначив? — її голос став ще м'якшим, майже шепотом.

 — Поки Лоренцо спускався до батискафа, я використав короткий момент. Коли сонце через ілюмінатор освітлювало столик, я поставив вертикально відеокамеру, на ремені якої заздалегідь наніс шкалу у міліметрах. Виміряв довжину тіні й зафіксував час, коли вона була найкоротшою — це було об 11:48 за моїм годинником. Отже, астрономічний полудень настав на дві хвилини раніше, ніж у порту. Це означає, що ми були трохи західніше. А загальна різниця з Гринвічем склала 48 хвилин. Знаючи, що кожні 4 хвилини відповідають одному градусу довготи, легко визначити: ми перебували рівно на 12° східної довготи!