Розділ 32.

 Лоренцо, наче морський мисливець, спритно з'явився у вхідному тунелі «Спрута» в гідрокостюмі чорного кольору. Обережно спустившись у тісну капсулу батискафа, він зачинив за собою круглий палубний люк, що з глухим стуком відгородив підводних туристів від зовнішнього світу.

 Лоренцо сів у капітанське крісло, яке оберталося перед панеллю приладів з великою кількістю кнопок і перемикачів. Позаду капітана тіснився невеликий столик, а по обидва боки, обличчям до ілюмінаторів, сиділи Стас та Аміна — мов пасажири підводного ліфта.

 Сферична конструкція здригнулася — металеві троси натягнулись, і «Спрут», ледь чутно поскрипуючи обшивкою, почав повільне занурення, зникаючи під водою, ніби крапля у вирі вічного Середземного моря.

 Лоренцо кинув оком на Стаса, який налаштовував відеокамеру, розташувавши її на столику, і раптом зупинив погляд на його наручному годиннику:

 — Я ж казав, що опівдні будемо на місці — зараз рівно дванадцять, — він, усміхаючись, показав дисплей свого електронного годинника. — А ваша «Пакета» відстає на цілих десять хвилин…

 — «Ракета», — виправив Стас. — Годинник називається «Ракета». Просто забув вчасно підзавести механізм. А годинник цей узагалі дуже надійний, зроблений ще в СРСР. Мені він дорогий як пам'ять — належав моєму батькові, який загинув в автокатастрофі.

 Аміна простягнула руку і ледь торкнулася його долоні — жест був таким швидким і ніжним, що Стас подивився на неї, як під час першої зустрічі, коли він зупинився в дощовий день, щоб підвезти її…

 — Вибачте, що нагадав про це, — Лоренцо зніяковіло відвів погляд.

 — Нічого, це було дуже давно.

 — Історія Радянського Союзу почалась із холостого пострілу крейсера «Аврора», а Росія досі лякає світ своїми ракетами, зовсім розвчившись виробляти хоча б такі годинники...

 — Ти добре знаєш історію, Лоренцо.

 — Ви забуваєте, я ж онук історика…

 У цей момент «капітан Везувій» обернув ключ, і «Спрут» мов прокинувся від сну. На панелі загорілись індикатори, спалахнули вогники приладів. Лоренцо натиснув одну з кнопок — і з характерним клацанням електромагніти відпустили сталеві троси. Батискаф почав вільне занурення у морську безодню.

 У тиші почувся рівномірний гул електромоторів — Лоренцо керував рухом, виводячи апарат в належне місце. Стас знову закріпив відеокамеру в спеціальній ніші для зйомки й увімкнув запис. При цьому тепер вже його рука ніжно торкнулася руки Аміни, і вони обоє відчули, як же вони зараз близько, і в той же час — далеко один від одного…

 Підводний світ за ілюмінаторами зачаровував, мов жива акварель. Але водяна глибінь з кожним метром ставала темнішою, немов втягувала їх у безодню.

 Лоренцо увімкнув додатковий поворотний прожектор, який виривав із темряви вузький конус світла.

 Стас поглянув на глибиномір — триста сім метрів. І раптом щось велике, масивне, промайнуло за склом. Силует знову виринув із темряви — величезна акула ковзнула повз ілюмінатор.

 Хижачка ще кілька разів обережно обійшла батискаф по колу, немов розмірковуючи, що це за гості? Та згодом, знехтувавши залізною капсулою, повільно зникла в морській безодні.

 — Не менше двох метрів! — з захватом, і навіть без тіні страху в голосі, вигукнула Аміна, не зводячи очей з ілюмінатора. 

 Стас одразу переклав її слова капітану, не відводячи захопленого погляду від Аміни.

 — Так, вони обожнюють ці холодні води. Це синя акула. Дорослі особини можуть сягати чотирьох метрів у довжину, — спокійно відповів Лоренцо.

 — Я читала, що сині акули рідко нападають на людей, — поділилася Аміна, задумливо стежачи, чи не з'явиться знову хижачка з темряви. — Натомість саме від людей їм доводиться страждати. Щороку в риболовецьких сітках гине мільйони цих істот…

 Лоренцо усміхнувся, похитав головою:

 — Синьйорина, ви читаєте популярні сайти, які не хочуть лякати туристів. А я вам розповім реальний випадок. Нещодавно в протоці перекинувся великий човен із нелегальними мігрантами — вони намагалися доплисти від африканського узбережжя до Сицилії. Так ось, на місці трагедії одразу з'явилась зграя синіх акул. Вони буквально розірвали на шматки понад тридцять людей… І я особисто знаю ще кілька випадків нападу синіх акул на людей просто біля пляжів Сицилії.

 — Жахливо… — прошепотіла Аміна, й холод пробіг їй по спині. Стас інстинктивно нахилився ближче, мов хотів захистити її від цих страшних думок.

 — Так, а тепер попрошу припинити зйомку. Ми наближаємося до місця, де лежить підводний човен, — різко мовив Лоренцо, не відриваючи погляду від панелі приладів.

 Стас без зайвих слів вимкнув відеокамеру, але продовжував із напруженою цікавістю вдивлятись крізь ілюмінатор у морську темряву, яка з кожною секундою ставала ще темніше. Глибиномір показував — тисяча вісімдесят метрів. І раптом, у світлі прожектора, серед кам'янистого рельєфу дна, проступив з повної темряви контур корпусу підводного судна.

  Аміна мимоволі схопила Стаса за руку, і він відчув, як її пальці тремтять від хвилювання. 

 Батискаф обережно наблизився до іржавої рубки, оброслої губками і мушлями, немов саме море намагалося приховати цю сталеву таємницю.