Розділ 29.

  Щойно Стас зачинив за собою двері, Аміна вже вийшла йому назустріч. Вона обійняла його міцно, так, ніби боялася, що він щезне знову.

 — Де ти був так довго? Чому не відповідав? Я місця собі не знаходила, — прошепотіла вона, ховаючи обличчя в нього на грудях.

 — Усе добре, — Стас поцілував її у губи. — Послухай, я маю розповісти… Уявляєш, «нашу» субмарину вже знайшли… Одразу після війни. Її виявили британці.

 — Як? — Аміна відсторонилася, дивлячись йому в очі. — То виходить, усі наші пошуки даремні?

 — Це ще не все… Справжній скарб, за яким полював мій дід, міг бути не на основному судні. Річ у тім, що в складі підводного човна «Аненербе» був автономний модуль — міні-субмарина. І коли U-37A отримала пробоїну, евакуаційна субмарина відстикувалася й вирушила у самостійне плавання.

 Аміна уважно слухала, втягуючи кожне слово, як повітря. Стас продовжував:

 — Знаєш, але ж дід дав мені свою підказку про міні-субмарину, написавши назву на борту яхти англійським словом «Two's»! А це в морському сленгу — «тузик», тобто: шлюпка для двох на кораблі, надувний човен на яхті, та й узагалі — будь-який аврійний бот на судні... Він натякнув цим, що німецький «Туз» мав у своєму складі ще й «тузик» — евакуаційний модуль!

 — А доля тієї міні-субмарини відома?

— Ні. Подальша її доля нікому не відома. Але якщо мій дід зашифрував координати саме цієї ділянки моря, значить, він знав: модуль також був потоплений у цьому районі. За деякими відомостями, на борту тієї міні-субмарини могла бути друга частина так званої «Етруської книги мертвих», існуванням якої дуже серйозно цікавляться у Ватикані…

 — Ніколи не чула ні про таку книгу, ні про першу її частину… Що це за тексти, і чому саме друга частина так важлива?

 — Це дуже давня книга, якщо так можна висловитися, адже її першу частину було виявлено ... на перев’язочних матеріалах жіночої мумії. Та мумія, поміщена у герметичній капсулі, була піднята британськими водолазами з борту затопленої U-37A.

 Аміна деякий час мовчала.

 — І про що та книга? — запитала вона нарешті.

 — Річ у тім, що перша частина «Етруської книги мертвих» повністю ще не розшифрована... Доведено, що вона містить уривки з апокрифів Старого Заповіту. Дослідники вважають, що друга частина описує майбутнє людства та нашої планети. Саме тому Ватикан так нею зацікавився…

 — Другу частину написано на перев'язувальних матеріалах ще однієї мумії?

 — Не знаю… — Стас замислився. — Можливо.

 — А звідки ти взагалі дізнався про це все?

 Стас посміхнувся і примружився.

 — Розповім… Але спершу — вечеря. Я страшенно зголоднів. До речі, чому ти відмовилася від ресторану? Ми ж замовили у «Ammari» столик…

 — Пробач. Я також маю дещо тобі розповісти. Але ходімо до столу. Сьогодні в нас вегетаріанська вечеря — середземноморський салат і фруктова мозаїка. Просто я не встигла купити все необхідне на ринку…

 Аміна вказала рукою в напрямку столу, і вони разом зникли у напівтемряві кухні, куди проникало тьмяне світло нічного міста.

 — Зараз нам вітаміни не завадять, — посміхнувся Стас, увімкнувши неяскраве освітлення. — Але скажи: що ж тебе так стривожило?

 — За мною на ринку стежили…

 — Стежили? — Стас одразу спохмурнів.

 — Так. Жінка, повна, схожа на циганку. Я її помітила серед натовпу, а коли рушила від торговельних рядів, вона перекрила мені дорогу в провулку. І сказала… що знає, що саме ми шукаємо… А потім простягнула оце, — Аміна дістала кольоровий буклет і подала Стасу.

 — «Передрікаю долю. Ворожу на картах. За особистими речами померлого родича можу описати будь-який день його життя», — прочитав уголос Стас. — Хм… Маячня. Але, знаєш, за мною також стежив молодий хлопець…

 — Ми ж на Сицилії, може, це мафія? — занепокоїлася Аміна.

 — Ні, не хвилюйся, він не мафіозі. Хлопець мені також сказав, що знає, що ми шукаємо… І запропонував… занурення на батискафі до затопленої субмарини. Виявляється, його дід — Алессандро — був очевидцем подій, пов’язаних з підняттям із морських глибин тієї самої мумії. Колишній музейний працівник і за освітою — історик. Саме від нього я дізнався чимало: і про затоплення U-37A есмінцем «Волверін», і про дату загибелі субмарини «Аненербе» — 12 серпня 1942 року. А ось куди поділася міні-субмарина? Це залишається таємницею...

 — «Волверін»… — повторила Аміна.

 — Так. В перекладі з англійської — «Росомаха». Виходить, що мій дід служив саме на цьому есмінці!

 — А ти хотів би побачити події того дня, 12 серпня 1942 року, очима свого діда?

 — У сенсі — побачити?

 — Я про ту жінку… Може, звернемося до неї?

 — До ворожки? Я ж не вірю у всі ці забобони… І ще — в буклеті написано, що потрібно мати особисту річ покійного… У мене немає жодної речі, що належала дідові…

 — Помиляєшся. А як же картина твого діда?

 — Ти принесла «Червоний квадрат» на яхту?!