Розділ 28.

 Аміна зайшла до зйомної квартири, замкнула за собою двері, не встигши навіть зняти взуття, як одразу витягла з кишені телефон.

 Вона набрала номер Стаса, стискаючи пальці на клавішах сильніше, ніж треба.

 Один гудок. Другий. Третій. Відповіді не було. Відчуття тривоги піднялося з грудей і зупинилося десь під горлом. Аміна зітхнула й швидко набрала повідомлення:

 «Ти де? Все добре?»

 Секунда, ще одна — повідомлення доставлено. Але жодної реакції від Стаса…

 Вона опустилась на край ліжка, повільно поклала телефон поряд і стиснула пальцями скроні. Звуки, що долунали із сусідніх квартир, здавались надто гучними. Жужжання холодильника раптом перетворилося на настирливий гул, а кожен порух за дверима і за стінами — як відгомін небезпеки.

 Аміна згорнулась у ліжку, намагаючись не панікувати, але її серце билося швидше, ніж слід.

 Стас, почувши літерно-цифрове позначення німецької субмарини, розтис пальці на зап’ясті хлопця, але залишився настороженим. Світло з вузької вулички врізалося у темряву арки, де вони стояли. Хлопець потер руку, втягуючи повітря крізь зуби.

 — Що ти знаєш про цю субмарину?.. Її знайшли? — голос Стаса пролунав холодно і чітко.

 — Її знайшли ще у сорок п’ятому. Британські водолази…

 — Координати? — Стас і далі допитував хлопця.

 — Їх знають одиниці, ця інформація не розповсюджується.

 Стас провів долонею по чолу — піт виступив на скронях.

 — Ти хочеш, щоб я заплатив тобі за цю інформацію?

 — У тому районі — підводні западини. В одній з них, понад тисячу метрів глибиною, і лежить U-37A. Я заробляю на тому, що вожу до човна туристів. В мене є батискаф. Можу і вам організувати екскурсію.

 — І багато охочих? Ти робиш рекламу?

 — Я не афішую. Таких, як ви, легко впізнати…

 — І яка ж мета в тих, кого ти туди водиш?

 — Ті, хто щось чув про човен, марять пошуками скарбів, але коли дивляться в ілюмінатор мого батискафа на субмарину в цілковитій темряві, розуміють, що потрапити їм на борт не є можливим, потрібне спеціальне спорядження. Однак першими там побували британські водолази, всі відсіки перевірили, а всі можливі входи на човен заварили.

 — А тобі відомо, що британці там знайшли? Адже чутки про те, що човен перевозив давньоєгипетські скарби, не народилися на порожньому місці...

 — Якщо цікавитесь цим, вам краще поговорити з моїм дідом, він колишній музейний працівник, захоплювався історією підводних апаратів, і історію U-37A краще за нього ніхто не знає. Він живе за кілька кварталів звідси.

 — Добре. Відведи мене до нього. Як тебе звати?

 — Лоренцо.

 — А мене — Стас. Будемо знайомі.

 Дорога й справді не забрала багато часу.

 Вони піднялися сходами на другий поверх будинку з облупленою жовтою штукатуркою. Лоренцо відчинив двері квартири й гукнув діда — та у відповідь пролунала лише тиша.

 Стас залишився чекати при вході, тоді як хлопець зайшов усередину.

 За кілька хвилин він виглянув і жестом покликав Стаса, провівши його по квартирі ще вище — на відкриту терасу на третьому поверсі.

 Простір, фактично на даху, був заставлений великими кадками з пальмами та банановими деревами. Вони ніби створювали зелений оазис серед сусідніх дахів.

 У середині тераси хиталося крісло-гойдалка. У ньому сидів літній чоловік із сивим волоссям, закутаний в плед, у темних окулярах. Він неквапно пускав клуби диму з великої сигари, погляд його був спрямований в небо, де під рожевими хмарами кружляла зграя голубів.

 Коли Лоренцо підвів до нього Стаса, старий, навіть не підводячись, зиркнув у його бік і хрипким голосом швидко назвався:

 — Алессандро.

 — Дуже приємно. Станіслав.

 Алессандро кивком запропонував йому сісти поруч — на плетене крісло. Лоренцо мовчки зник на другому поверсі, залишивши їх наодинці.

 — Ти поляк? — поцікавився старий.

 — Ні. Українець.

 — А, українець… Твій земляк Андрій Шевченко разом із «Міланом» став чемпіоном Італії. І, треба визнати, він був кращий в цьому сезоні у складі «россонері». Не здивуюсь, якщо йому вручать «Золотий м’яч».

 — У нас багато талановитих людей. І не лише у футболі. Я, наприклад, шанувальник італійської естради вісімдесятих, але от побачите — сьогодні на Євробаченні ми обов’язково переможемо!

 Алессандро посміхнувся, повільно кивнув.

 — Лоренцо мені сказав, що ви приїхали на Сицилію, щоб знайти U-37A. Це правда?

 — Не знаю, чому він так вирішив… Ми працюємо над проєктом для Одеської кіностудії. Знімаємо фільм про екологічні проблеми Середземного моря. До цього були зйомки в Греції, тепер хочемо продовжити їх у Сицилійській протоці. Мене особисто зацікавила одна знахідка з морського дна — антична статуя «Танцюючого сатира», тож я вирішив дізнатися більше про той район.