Розділ 27.

 Мадзара-дель-Валло виявився зовсім не схожим на провінційне портове містечко. Набережні та квартали, що наближалися до моря, потопали в пальмах, кедрах, лаврах та іншій середземноморській рослинності. Далі від моря місто мало вигляд абсолютно кам'яного, з невисокими, переважно двоповерховими будинками.

 Щойно Стас та Аміна вийшли з порту й рушили вузькою вуличкою до центру, місто відкрило перед ними свої старовинні фасади. В його архітектурі, крім суто італійських, сицилійських стилів, зустрічалися будівлі, в яких був присутній північноафриканський колорит і відчувався вплив мусульманської культури.

 Вузькі вулиці вели до головної площі — П’яцца Репуббліка, де височів кафедральний собор із візантійськими нотами в архітектурі, поряд із єпископським палацом та семінарією. Затишне курортне містечко передавало туристам спокійне дихання колишньої середземноморської цивілізації.

 — Тут повітря пахне лимоном і мигдалем, — сказала Аміна, роззираючись на площі. — Тут спокійно, хоч і не зовсім тихо. Після наших пригод — наче інший вимір…

 Стас мовчки кивнув. Його більше цікавили не вітражі собору й не колоритні балкони з кованими поручнями, а те, як швидко зможуть полагодити яхту. «Туз» вже стояв на підйомі в місцевому доку — корпус потребував ремонту та герметизації, ще в декількох місцях обшивка була подряпана й мала сліди пошкоджень. Грот передали на ремонт в окрему майстерню. На час ремонту яхти вони зняли недорогі апартаменти недалеко від марини.

 — Добре хоч, що кредитну карту нашого банку, як і в Греції, тут приймають, — буркнув Стас, не виходячи з полону власних думок. — Ремонт обійдеться в пару тисяч євро. А ось з ремонтом ехолоту поки доведеться зачекати — датчик при штормі зірвало, потрібно знайти повноцінну заміну…

 Після екскурсії містом Стас вирушив до місцевого яхт-клубу, шляхом заглянувши в док, де тривав ремонт «Туза», тоді як Аміна вирішила пройтися на місцевий ринок, щоб поповнити запаси фруктів. Увечері вони домовилися зустрітися повечеряти в ресторані з назвою Ammari.

 Яхт-клуб розташовувався поруч з мариною на набережній у невеликій будівлі з терасою, де під навісом обговорювали свої справи досвідчені капітани. Усередині, в прохолодному офісі з вентиляторами під стелею, Стас попросив консультанта показати йому ризиковані місця на навігаційній мапі Туніської протоки, яку тут називали Сицілійською. Йому дали подивитись роздруківку, де були відзначені олівцем рифи та мілини. Проте Стас ретельно оглянув район перетину 37-ї паралелі й 12-го меридіана, проводячи пальцем по мапі.

 Стас оплатив консультацію та ксерокопію мапи ділянки моря, що його цікавила, втім, він був незадоволений повнотою нанесеної інформації щодо вимірювання глибин.

 — Ти збираєшся щось шукати в тому районі? — поцікавився один із присутніх яхтсменів, низький худорлявий сицилієць із гострими вусами.

 — Та ні, просто цікавлюсь геологією, але потрібної мені інформації я поки що не знайшов — ухильно відповів Стас.

 Він відчував, що говорити зайве тут не варто.

 — Тоді тобі потрібно в Морську бібліотеку, яка знаходиться біля «Танцюючого сатира», — заявив вусань.

 — «Танцюючого сатира»? — перепитав Стас. — Що це за пам'ятка?

 — Бронзова антична статуя, знайдена на південь від того району, яким цікавишся ти. Її було піднято п'ять років тому з п'ятсотметрової глибини. Вона знаходиться у колишній церкві Сант-Еджидіо, однак досі не виставляється на огляд, триває її реставрація. У тих водах знаходиться велика кількість затонулих кораблів різних епох. Нещодавно було виявлено римський корабель, навантажений амфорами і предметами мистецтва. Дуже шкода, що ти не цікавишся затонулими кораблями…

 — Отже, бібліотеку потрібно шукати біля церкви Сант-Еджидіо? — запитав Стас, нібито не почувши останніх фраз нав'язливого сицилійця.

 — Так, на П’яцца Плебісчіто. Пройти можна пішки. В бібліотеці ти зможеш переглянути не прості навігаційні карти, а гідрографічні, з рельєфами дна та глибинними ізобатами.

 — Дякую, друже! — подякував Стас.

 Коли він забирав ксерокопію у консультанта яхт-клубу, його погляд випадково ковзнув на велике вікно офісу, за яким стояв хлопець у джинсах і сірій футболці, незнайомець дивився прямо на нього. Карі очі — чіпкі, мов у хижака. Чорне волосся — коротко підстрижене, засмагле обличчя. Стас зловив себе на думці, що хлопець не просто дивився через скло — він, ймовірно, стежив за ним…

 Над ринком Мадзари-дель-Валло, розташованим між плетивом вузьких вуличок, витав запах моря, спецій та фруктів. Сицилійське сонце вже починало хилитися, забарвлюючи все в мідно-золотисті тони. Аміна вільно прослизала між торговими наметами, де з усіх боків кликали до себе торговці — хтось вигукував ціни, хтось пропонував скуштувати сир або інжир.

 Вона набрала кілька зв'язок стиглих бананів, апельсинів, лимонів та зелені для салатів. 

 У черговий раз розплачуючись, шукаючи купюру в гаманці, Аміна раптом відчула: за нею хтось пильно спостерігає.

 Погляд ковзнув по натовпу — і зупинився. Поблизу, поруч із візком зі спеціями, стояла жінка, яка дивилась прямо на неї.

 На перший погляд — звичайна сицилійка, але щось у ній нагадувало циганку. Вона стояла нерухомо, смугляве обличчя з пронизливими чорними очима, темно-зелений жакет, перстень з каменем, масивні золоті сережки.