Розділ 26.

 Друга доба морського переходу розпочалася погіршенням погодних умов. Вітер усе ще дув у потрібному напрямку й навіть додавав швидкості, та з кожною годиною його пориви ставали дедалі агресивнішими. Один із них рвонув грот — основне вітрило — так сильно, що внизу повиривало кільця кріплення, через які проходили шкоти. Керувати гротом стало неможливо. Вітрило шалено билося на вітрі, немов розлючений звір.

 Стас насилу склав пошматоване знизу основне вітрило. Залишився розкритим тільки трикутний стаксель — переднє вітрило, але його площі ледве вистачало, щоб тримати хід. Довелося моторити.

 Небо стрімко потемніло. За обрієм виблискували блискавки. Здавалося, що сірі хмари насувалися з усіх боків. Стас озирнувся навколо і сказав похмуро:

 — Аміно, ми входимо в зону циклону… Сховатися не вийде. Готуємось до шторму.

 Обидва одягли рятувальні жилети. Задраїли всі люки, ілюмінатори, закріпили все, що можна було закріпити. Стаксель склали, чим зменшили парусність до мінімуму. Тепер «Туз» йшов лише на моторі.

 До початку найгіршого Стас розвернув яхту носом до хвиль — це давало шанс не отримати потужні удари у борти.

 Вітер лютував. Хвилі вже сягали п’яти метрів, і кожна з них навалювалась на носову частину, розбиваючись на безліч крапель. Піна залітала на палубу, стікала водою в бортові канавки, і знову зливалася з морем.

 Стас стояв біля штурвала, як справжній «морський вовк». Упевнено, зосереджено, він маневрував, допомагаючи яхті проходити між валами. Кожен рух — точний, без суєти. В цей час з неба ринула злива, і десь вже близько почали вибухати блискавки.

 У камбузі вже давно не було спокою: шафки розкривались, крупи висипались на підлогу, баночки гуркотіли. Аміна спустилася до каюти. Її хитало. В голові паморочилось. Вона сіла в закріплене крісло біля ліжка, міцно вчепившись у поручні. Вся каюта жила своїм шаленим життям, речі літали зі сторони в бік, як пташки в буревії.

 Раптом на підлозі, між щілин пайол, Аміна помітила воду. Вона піднімалась. Невеличка калюжка на її очах перетворилася в справжній струмінь. Паніка холодним лезом ковзнула по шкірі.

 Аміна схопилась, проковтнувши клубок у горлі, і, хапаючись за поручні, вибралася із каюти на палубу. Пробралася до рубки під дощем та вітром, страхуючись канатом, ніби йшла по карнизу хмарочоса.

 — Стасе! Ми тонемо!!! Внизу набирається вода!!!

 Стас на мить застиг, дивлячись у її очі.

 — Може, дощова вода пробилася донизу... Або морська вода з хвиль потрапила в люк і розлилася по пайолам… Можливо, навіть наші резервуари з прісною водою дали течу, — він зітхнув. — Не панікуй. Тримай штурвал. Важливо — тримай носом до хвиль. Не давай їм вдарити у борт — інакше нас може перевернути.

 Аміна, попри нудоту й запаморочення, взяла штурвал. Її руки тремтіли, але вона трималась, стискаючи кермо, бо від того залежало їхнє життя.

 Стас, пристебнувшись до страховочного каната, просунувся вперед уздовж палуби. Вітер та дощ били в обличчя, він оглянув ніс яхти, і жахнувся: якір зірвався зі свого місця, і разом з хвилями його гострі кінці билися об корпус у носовій частині, роздираючи склопластик обшивки.

 — Чорт забирай! — вигукнув він. — Ось звідки вода…

 Стас підняв якір лебідкою назад на палубу, зафіксував його міцно і додатково обв’язав мотузкою. Потім спустився всередину яхти — вода вже майже піднялася по коліна у найнижчих місцях, речі плавали між ногами.

 Не гаючи часу, щоб не замкнула електропроводка, Стас вимкнув подачу струму з акумуляторів і заглушив двигун, зіпсування якого могло обернутися катастрофою. Був ризик втратити керування, але іншого виходу не було. Яхту почало більше кренити і розвертати, дії Аміни зі штурвалом не приносили очікуваного результату, але вона не знала, що Стас виявив, і чим він зайнятий, помітила тільки, що згасли всі прилади.

 — Виходить, що і радіозв'язку у нас більше немає, — з тривогою сказала вона собі вголос, — і ніхто не прийде нам на допомогу...

 Тим часом Стас уже завів бензинову мотопомпу — ту саму, що він купив у Стамбулі для підводних робіт. Він розмотав довгий шланг з алюмінієвим стволом і викинув його за корму у море. Мотор помпи загуркотів, вода стрімко відкачувалась. Довжина шланга, на щастя, почала діяти ще й як плавучий якір — хвиля не змогла більше розвертати яхту, її ніс знову почав ловити ударні вали фронтально.

 Стас нахилився над підлогою лівої каюти в носі яхти, інструментами зняв пайоли. Пробоїна в склопластиковому корпусі виявилася серйозною, вода з неї била ключем. Краї отвору були рваними і нерівними. До того ж, пробоїна, хоч і була вузькою, мала протяжність завдовжки сантиметрів у тридцять, і ця щілина збільшувалася під тиском води.

 Стас видерся назад у рубку:

 — Аміно, ми маємо серйозну пробоїну! Штурвал більше не допомогає в керуванні. Тепер усе тримається на «кормовому кермі» — на шлангу від мотопомпи. Але треба терміново зменшити тиск води на тріщину. Я хочу зробити зовнішню латку. Прошу допомогти…

 Вони разом під дощем, штормовим вітром і блискавками зняли складений стаксель. Розправили трикутний парус, опустили його в море, натягнули як косинку на носову частину, закривши місце пробоїни. Вода придавила щільну тканину до корпусу — тиск зменшився. Потім затягли і закріпили стаксель канатами з обох боків.