Розділ 24.

 Ніч остаточно вступила в свої права. Стас та Аміна повернулись на яхту, що спокійно гойдалася на якорі. Він був зосереджений, майже одержимий — мовчки забивав якісь координати в навігатор, звіряв їх з картою глибин на ноутбуці. Його обличчя було напруженим.

 Вона терпляче мовчала, спостерігаючи за ним, поки не витримала:

 — Стасе, поясни мені нарешті! Що ти зараз обчислюєш? І що означала твоя фраза — «ми шукали зовсім не в тому місці»?

 — А те й означає, що німецький підводний човен лежить на дні зовсім в іншому місці, — не відводячи погляду від екрана, відповів він.

 — І ти можеш сказати — де саме?

 — Ти ж хотіла відвідати Італію? Що ж, зранку знімаємось з якоря. Беремо курс на Сицилію!

 — А при чому тут Сицилія до загадки твого діда? Мене не полишає відчуття, що тебе щось осінило, коли ти побачив ті покинуті «Жигулі»…

 — Саме так, Аміно. Але в тому й річ, що на Стамфаніоне ми бачили не «Жигулі»… І дід зобразив на картині зовсім не «Жигулі»… Він був упевнений, що дев’яносто дев’ять із ста помиляться, та не я. Бо я, на його думку, без зусиль міг визначити марку машини в ребусі — а отже, і точну координату довготи.

 — Можеш, будь ласка, трохи ясніше? Бо я ж відновила по фото саме «Копійку» — ВАЗ-2101.

 — Саме так. Бо я тобі сказав, що це «Копійка». Та сам із початку не роздивився уважно картину. Не знав, що то ребус. А потім контури машини ще й були розмиті водою — і за ґраткою радіатора я прийняв авто за «Жигулі». Але…

 — Я все ще не встигаю за ходом твоїх думок…

 — На острові ми побачили старенький «Фіат». Річ у тім, що в СРСР автомобіль Fiat-124 випускали під маркою ВАЗ-2101. Зовні вони майже ідентичні. Але дід, гадаю, свідомо намалював виступаючі дверні ручки — у «Жигулів» вони були втоплені. І саме ті ручки на картині виявилися розмитими дощовими краплями, що скотилися з твоєї парасольки… Та тепер вже ясно: на картині був зображений — італійський Fiat, а не його радянська версія!

 — Тобто через італійську марку ти вирішив продовжити пошук субмарини біля берегів Італії?

 — Не зовсім через країну походження авто… Річ у номері моделі — 124. Звідси обчислюємо координату східної довготи — 12 градусів і 40 хвилин. А координати широти залишаються ті самі — близько 37-ї паралелі.

 — Ти вже перевірив? Це точно — у морі?

 — Точно. Середземне море, Туніський пролив. Але дно там дуже різне — від мілководдя до западин глибиною понад тисячу метрів.

 Над «Тузом» розкинулося зоряне небо. Місяця на небосхилі не було — тільки численні зірки. Сон не йшов — надто багато думок крутилися в їх головах.

 Аміна, згорнувшись у плед, запропонувала:

 — Давай спробуємо мед, що подарував монах. Може, стане сонливіше. Завтра ж — перехід через море, треба відпочити.

 — Добре, — кивнув Стас.

 Він відкрив ємність з темним в’язким вмістом і наклав трохи тягучої маси в тарілку. Поставив її на стіл, простягнув Аміні чайну ложечку і пішов готувати чай.

 Вона обережно накрутила на ложку, піднесла до рота — і майже одразу скривилася. Її обличчя виразно говорило, що смак був далекий від солодкого.

 — Гіркий якийсь, — сказала вона Стасу, який приніс дві чашки з гарячим напоєм. — У монаха-відлюдника «неправильні» бджоли, які дають «неправильний» мед, як казав Віні-Пух у відомому мультфільмі…

 Стас понюхав коричневу масу, але пробувати не став:

 — Це й не мед… Це — прополіс. Клейка речовина з цілющими властивостями. Його бджоли виробляють, щоб дезінфікувати вулик і замазати всі щілини.

 — А навіщо нам цілих п’ять, а то й шість кілограмів прополісу? — здивувалась Аміна. — Його ж тут стільки, що можна аптеку відкривати!

 — Ну що ж, після подорожі відкриємо аптечний пункт. І відіб’ємо витрати на пальне, — жартома відповів Стас і задумливо глянув на небо, всипане зірками.

 Воно було тихим, глибоким, наповненим таємницями, як і новий район передбачуваних пошуків затонулого німецького підводного човна…