Розділ 22.

 Раннього ранку «Туз» вийшов із марини Закінтоса до півострова Василікос, де на причалі біля пляжу Дафні на Стаса й Аміну вже чекала донька Діонісія.

 Коли яхта наблизилася до дерев’яного пірсу, молода світловолоса дівчина в джинсах і футболці із зображенням морської черепахи спритно прийняла кінець швартового каната та професійно обмотала його навколо кнехта. Вона примружилася від сонця, простягнула руку для знайомства гостям, які зійшли по трапу, і коротко представилася:

 — Синтія.

 Стас та Аміна привіталися, назвавши свої імена, й пішли за господаркою доглянутою територією з рівними газонами та пальмовими алеями до павільйону Виставкового центру Національного морського парку. Корпус центру був у будівельних риштуваннях, можливо, перебував ще у стадії будівництва або реконструкції.

 Серйозним тоном Синтія почала свою розповідь. Аміна тримала перед нею мікрофон, а Стас знімав інтерв’ю на професійну відеокамеру. Дівчина вела цікаву екскурсію англійською мовою, демонструючи стенди з фотографіями та розповідаючи майбутнім глядачам про флору й фауну морського парку. Особливу увагу вона приділила видам, що перебувають під загрозою зникнення: морським черепахам каретта-каретта та середземноморським тюленям-монахам. Переконливо й чітко вона перейшла до екологічних проблем Середземномор'я:

 — Дорослі черепахи найчастіше гинуть з трьох причин, пов’язаних із діяльністю людини: зіткнення з гребними гвинтами човнів та катерів, заплутування у риболовецьких сітях та їхніх залишках, але головна загроза для них — пластикове забруднення морів та океанів. Потрапивши у воду, пластик не розкладається десятками років. Поліетиленові пакети, одноразовий посуд, пляшки та інше сміття обростають мікроорганізмами й водоростями, які розкладаються, виділяючи запах, що вводить черепах в оману. Вони ковтають ці відходи і гинуть через заблоковану травну систему.

 Синтія також розповіла, що особливу небезпеку для дихальних шляхів черепах представляє проковтування ними трубочок для коктейлів, на підтвердження показала серію знімків, де врятовані черепахи мали ці пластикові предмети в ніздрях, а на одному фото з рота черепахи стирчала велика пластикова пляшка.

 Після екскурсії, завершеної розповіддю про традиції та історію острова, Синтія запросила гостей до спеціальних басейнів неподалік пляжу, де доглядали за врятованими морськими черепахами.

 Аміна зачаровано спостерігала за великими кареттами в басейнах і маленькими черепашками у великих акваріумах.

 Біля одного з басейнів Синтія продовжила:

 — А ось цю красуню ми назвали Попелюшкою. Її знайшли на березі — вона задихалася через рибальську сітку, що обвилась навколо її шиї. На щастя, ми вчасно її врятували. Тепер рани загоїлися, і сьогодні ми випускаємо її у рідну стихію.

 — Ми б хотіли зняти цей момент на відео, — попросив Стас.

 — Звичайно, — усміхнулася Синтія. — Це справжній ритуал. Морські черепахи можуть важити до 140 кілограмів, тому до басейнів їх транспортують спеціальним електрокаром. Але до моря вони із задоволенням добираються самостійно. Ми спускаємо воду з басейну з піщаним дном і відкриваємо вихід — черепаха сама знаходить шлях до моря.

 Коли асистенти Синтії завершили процедуру, Попелюшка, розгрібаючи пісок ластами, рушила до води. Стас передав відеокамеру Аміні й пішов поруч із черепахою. Перед самим заходом у море він нахилився, лагідно провів рукою по її панцирю. Попелюшка завмерла й сховала голову. Стас присів поруч, ніби розмовляючи з нею, а тоді підвівся. Відчувши, що їй більше нічого не загрожує, черепаха поповзла далі й зникла під хвилею.

 Аміна сяяла від щастя, знявши цю зворушливу мить на відео.

 Подякувавши та попрощавшись із Синтією, Стас і Аміна повернулися на яхту. Стояв повний штиль, тому довелося завести двигун. Коли «Туз» вже наближався до місця своєї стоянки, Аміна з усмішкою запитала Стаса, який стояв біля штурвала:

 — Звучить трохи безглуздо, але мені здалося, що ти розмовляв із черепахою? Ти що, хотів у неї дізнатися, чи не бачила вона німецький підводний човен на дні?

 Стас хмикнув і, не відриваючи погляду від води, відповів:

 — У герметичному корпусі від наручного глибиноміра я розмістив радіопередавач, що транслює сигнал про місцезнаходження нашої яхти. А сам корпус закріпив ремінцем на ласті Попелюшки…

 Аміна з подивом підняла брови:

 — І тепер ті, хто за нами стежать, будуть спостерігати за піруетами нашої знайомої? Їм не здадуться ці пересування трохи… дивними?

 — Радіохвилі цієї частоти не поширюються під водою, — пояснив Стас. — Тож вони не побачать, як рухається черепаха, а лише відстежуватимуть "нашу яхту" щоразу, коли Попелюшка спливатиме на поверхню. А це — приблизно кожні сорок хвилин, коли каретта виринає, щоб ковтнути повітря.

 Аміна замислилася:

 — Я читала, що турки проводили експеримент, закріпивши GPS-трекер на панцирі морської черепахи. Після її відплиття від берегів Анталії, фахівці виявили сигнал спочатку біля берегів Кіпру, потім — Ізраїлю, потім — Єгипту… А потім мандрівниця повернулася назад до Туреччини...

 — Ось це мене й цікавить, як черепахи орієнтуються в своїх подорожах? — задумливо промовив Стас. — Що за внутрішній навігатор у них вбудований? Ми вже згадували, що вони відкладають яйця тільки на тому пляжі, де самі народилися, хоча можуть жити за тисячі кілометрів від нього!