Розділ 20.

 Руки Стаса міцно стискали холодну арматуру ґрат. Його погляд був спрямований в інший бік приміщення із сірими стінами — на Аміну. Вона стояла за такими ж металевими прутами, тримаючись за них тонкими пальцями. Їхні очі зустрілися, і в цій безмовній розмові не було потреби у словах — усе й так було зрозуміло.

 На обличчі Стаса виднілися подряпини, на губі запеклася кров. В очах Аміни тремтіла тінь смутку, але разом із нею — і щось інше, глибше, важливіше…

 Між ними простягався коридор, по якому час від часу стрімко рухалися в обидва боки люди у військовій формі. Одні носили теки з документами, інші — якісь речі. Біля виходу з коридору стояв стіл, заставлений телефонними апаратами. За ним сидів черговий, гортаючи якісь документи у жовтуватому світлі настільної лампи. В кутку приміщення височів прапор Грецької республіки, а на стіні була закріплена емблема: два схрещені якорі на синьому щиті з грецькими написами вгорі.

 Клітку зі Стасом ділили ще кілька чоловіків. По їхньому вигляду було зрозуміло — вихідці з арабських країн та країн Південно-Східної Азії. Вони поводилися спокійно: хтось неквапливо ходив по тісному простору, хтось мовчки сидів на старій дерев’яній лавці, а бородань, який сидів просто на бетонній підлозі, із проникливим поглядом перебирав чотки в руках, зосереджено шепочучи щось собі під ніс.

 Клітка Аміни була наповнена гомоном. Мусульманок, які голосно розмовляли та сперечалися, легко можна було впізнати за чорними хіджабами. В'єтнамки або філіппінки щебетали, мов птахи. Одна жінка, схожа на циганку, стоячи годувала немовля груддю. Поряд неї тулилися ще кілька дітей різного віку.

 Стас помітив, як до столу чергового підійшов знайомий їм вусатий поліцейський — Діонісій. Він щось наполегливо пояснював військовому, розгорнувши своє посвідчення. Той довго не реагував, аж поки нарешті зняв слухавку телефонного апарата й набрав номер. Отримавши якісь вказівки, черговий встав, взяв зв’язку ключів і рушив спершу до чоловічої клітки.

 Діонісій кивнув Стасові, рукою даючи знак підійти до виходу. Двері клацнули, і Стас зробив крок у коридор.

 Потім черговий відімкнув жіночу клітку. Стас мовчки поманив рукою Аміну, і вона відразу вийшла.

 Вони міцно обійнялися прямо посеред цього коридору, не зважаючи ні на що.

 На мікроавтобусі кольору хакі Стаса й Аміну привезли до регіонального управління поліції. Діонісій прибув на місце за кермом легкової машини, але саме він жестом наказав їм слідувати за ним коридорами управління.

 Підійшовши до кабінету, в який вже зайшов Діонісій, Стас звернув увагу на продубльований англійською напис на дверях: «Начальник департаменту поліції». Вони увійшли до кабінету і з подивом побачили, що окрім Діонісія там нікого не було.

 Діонісій, з виглядом господаря, сів за стіл і увімкнув ноутбук. Недбало відкинувши кашкет на крісло поруч, він запропонував Стасу й Аміні сісти на стільці біля приставного столу.

 — Друзі, ви, мабуть, здивовані, що я — начальник поліції? — Діонісій уперше заговорив зі Стасом та Аміною з моменту, коли забрав їх із "міграційної клітки" берегової охорони. — Розумієте, я не люблю кабінетну роботу і волію працювати в русі, проводячи більшість свого часу на вулицях, площах, пристанях, нарешті, пляжах мого міста й острова. Я люблю бути серед місцевих жителів, туристів і таких, як ви — "кінематографістів"! Чому ж ви, друзі, не попередили, у якому жанрі зніматимете кіно? Ми б Брюса Вілліса запросили на ваші зйомки! А які спецефекти ви створили! Треба ж! Влаштувати вибух під водою в морському заповіднику!

 — Але ж це не ми влаштували вибух! На нас напали, зв'язали… Вам повинно бути все відомо з рапорту берегової охорони, — спробував заперечити Стас.

 Діонісій різко підвівся і підійшов до великої карти, що висіла на стіні. Взяв указку і обвів широке коло навколо острова Закінф та архіпелагу Строфадес з двох невеликих островів.

 — Ось це все відноситься до мого департаменту, включаючи морську ділянку навколо всіх островів та акваторію Національного морського парку. А ось тут, — указка перемістилася на морську територію південніше острова Стамфаніоне, — це кордон заповідника, що охороняє морських черепах каретта-каретта, єдиного у всьому Євросоюзі! І саме тут опинилися ви, де ваші співвітчизники влаштували той вибух, який зафіксували аж на Пелопоннесі! Звісно ж, ви випадково там опинилися? У моєму регіоні траплялися різні інциденти, у тому числі на морі. Були навіть випадки нападу акул на дайверів… Але щоб таке! Я хочу спокійно допрацювати до пенсії, тому жодних розбоїв, нападів, піратів тут не було, вам зрозуміло?! Був лише нещасний випадок!

 Стас не знав, що відповісти. Їм з Аміною досі нічого не розповіли — що ж сталося насправді? Коли їх звільнили прикордонники, Микита та Валентин ще не піднімалися на борт яхти. Аміна мовчки дивилася на Стаса, очікуючи перекладу.

 — Забудьте про свої свідчення прикордонникам. Тепер я розповім, як усе було, а ви слухайте, — Діонісій почав швидко набирати текст, поглядаючи на екран і водночас повторюючи вголос усе, що друкує. — Отже, на Закінф ви прибули з метою зйомок фільму про підводний світ та екологічні проблеми. Замовником виступає Одеська кіностудія, дозвіл на занурення та відеозйомки в районі Національного морського парку Закінфа отримано в консульстві Греції в Україні.

 Він продовжував друкувати без зупинки, озвучуючи власну версію подій.