Розділ 19.

 Кают-кампанія колихалася разом із яхтою, що стояла на якорі посеред ділянки моря. Стас повільно приходив до тями, відчуваючи, що руки й ноги стягнуті жорсткими мотузками. Голова гуділа, щока пекла. Перед очима замиготіли силуети. Один із чоловіків стояв біля столу, спокійно розламував клешні омара і запивав делікатес білим вином. Ще один чоловік — нервово ходив із боку в бік, погойдуючи в руці келих з вином.

 — Ось скажи мені, Микито, чому одним усе — і розкішна яхта, і красива жінка, і незліченні скарби… а іншим нічого? — промовив чоловік із келихом, наближаючись до зв’язаних Стаса та Аміни.

 Стас мовчки поглянув на Аміну. Вона знаходилась поряд, також прив'язаною до дивана, її рот був заклеєний стрічкою, поверх розірваної червоної сукні її тіло було обв'язане міцними мотузками.

 — Не заздри тим, Валіку, хто скоро стане кормом для риб, — відповів другий чоловік, роблячи черговий ковток вина. Він відклав недоїденого омара і потер пальцями губи. — Гарне вино! Стасе, а на підводному човні ще багато таких пляшок? До речі, що ви шукаєте на субмарині? Знайшли скарби фараона?

 — Микито, чому ви вирішили, що там узагалі є якісь скарби? — голос Стаса звучав рівно, хоч у ньому і бриніло стримане обурення. — Ми знімаємо документальний фільм, а не шукаємо міфічні скарби.

 — Тоді як ти поясниш, що прямо під нами лежить затонулий підводний човен? — співрозмовник нахилився вперед, його погляд уп’явся в Стаса, наче свердлив очима. — Ми бачили його контури на екрані сонара. І переглянули ваші відеозаписи… Ви щось шукаєте, питання лише — що саме?

 Стас зітхнув і, здавалось, трохи розслабився.

 — Ми справді знайшли субмарину, але це випадковість. Потрапити на її борт не вдалося — вхідний люк заблокований.

 — А як же пляшки вина 1943 року? — допитувався Валентин, — той, хто був нещодавно матросом на «Тузі».

 — Вино ми знайшли в іншому місці, і воно не таке вже й старе. Дата на пляшці — це рік заснування виноробні, — пояснив Стас. — А ось що мене цікавить — як вийшло, що наші друзі раптом стали піратами? Спочатку ви пробралися на яхту і вкрали наш човен із мотором. А тепер готові нас убити, навіть не знаючи за що? Чому ви не полетіли в Одесу, а почали переслідувати нас?

 Микита, якого Стас зовсім недавно наймав капітаном на свою яхту, нарешті представив карти:

 – Ти найняв нас доставити яхту до Стамбула і навчити тебе керувати вітрилами. Але була ще одна людина, яка заплатила більше, щоб ми стежили за вами і виконали ще дещо. Саме він сказав нам, що ви шукаєте підводний човен. Пам’ятаєш, Стасе, у Чорному морі ми зробили гак на схід? Я не збрехав: біля берегів Болгарії справді відбувалися навчання НАТО. Але ще ми скинули в потрібному квадраті радіобуй-приймач, а передавач сигналу стоїть у носі вашої яхти. Приймач підібрала яхта, що вийшла по вашому сліду із Сочі. Через ГЛОНАСС місце розташування «Туза» завжди було відомо тим, хто нас найняв. Для нас також не була секретом ваша кінцева точка, адже ти ж сам прокладав маршрут у навігаторі. Тому ще до того, як «Туз» став на якір у Закінтосі, ми з Валентином уже були в аеропорту цього острова.

 Стас стиснув зуби, стримуючи гнів.

 – Звідки така жорстокість? Ви так любите гроші, що готові вбити нас? Візьміть яхту, забирайте все, тільки не чіпайте Аміну.

 – Так, у неї є що чіпати, – зухвало відповів Валентин, підходячи до зв’язаної Аміни і проводячи рукою по її грудях, що вислизали з розірваної сукні.

 В очах Аміни жевріло полум’я люті, страху не було. Стас напружився, рвонувся вперед, але міцні вузли не дозволили навіть підвестися. Аміна метнула на нього швидкий погляд — у якому відчувалася вдячність за підтримку.

 — Заспокойся, Валіку! – кинув Микита. — Думаю, у тебе ще буде нагода познайомитися з дівчиною ближче… Але нам зараз треба діяти швидко. Сочинська яхта затрималася на Міконосі, замовники відпочивають, залишивши чорнову роботу нам. Тому я вирішив, що ми маємо проникнути на човен першими. Якщо знайдемо те, що всі шукають, але приховують від нас, матимемо козир у переговорах з росіянами, і будемо просити за свою роботу значно більше!

 — Вхідний люк заклинений, — повторив Стас. — Скоріш за все, зсередини. Інструментів для різання металу на борту немає.

 — Дякую за інформацію, — усміхнувся Микита. — Але човен, найімовірніше, отримав пробоїну, й затонув. Якщо торпеда протаранила не тільки зовнішній, а й внутрішній корпус, то можна спробувати потрапити всередину через це місце.

 – Човен лежить на боці – саме тим, у якому пошкодження, – зазначив Стас, припускаючи, що отримавши цю інформацію, розбійники вирушать до острова, щоб купити необхідні інструменти, а в марині поліція, можливо, зацікавиться новими особами на яхті...

 – Тоді використаємо інший варіант, – знову вибухнув ідеєю Микита. – У носовій частині є торпедні відсіки, але там можуть бути невикористані боєприпаси, тому існує небезпека їхньої детонації під час спроби пробратися через ці шахти. А ось у кормі має бути люк для завантаження торпед. Можна спробувати через нього.

 – Але цей люк теж може бути заблокований зсередини, – заперечив Стас.

 – Побачимо! По ідеї, він має відкриватися ззовні. А якщо ні… У вас в камбузі є балон зі скрапленим газом? – раптом запитав Микита.

 – На яхті їх навіть два, – усміхнувся Валентин.