Розділ 18.

 Наступного дня шукачі затонулої субмарини вирушили із новими надіями в новий квадрат пошуків: 21 градус 01 хвилина східної довготи та 37 градусів 01 хвилина північної широти. Досягнувши заданого району, Стас та Аміна майже одночасно помітили на екрані сонара рівні контури великої конструкції на дні. Їхня геометрична правильність свідчила, що це навряд чи було природне утворення – швидше за все, на дні ехолот нарешті зафіксував металевий корпус.

 — Бачиш це? — першим вигукнув Стас, нахиляючись ближче до екрану.

 — Як ти мене вчив, я розумію, що це не може бути природним утворенням? — Аміна показала на чіткі обриси.

 — Метал, — коротко відповів Стас, відчуваючи, як серце пришвидшує хід. Й після недовгої паузи з радістю виголосив. — Рівні лінії, прямі та плавно закруглені кути — все свідчить, що це штучний об’єкт! Імовірно, це — саме та німецька субмарина, яку ми шукаємо!

 — Це точно вона? — голос Аміни замість радості затремтів від хвилювання.

 — Щоб переконатися, запускаю дрон, — швидко відповів Стас.

 Не гаючи часу, дрон із відеокамерою знову був відправлений під воду до досліджуваного об'єкту. Зображення, що з’явилося на моніторі, змусило Стаса та Аміну затамувати подих. На піщаному дні, вкритому осадом, боком лежав затонулий корпус підводного човна. Дрон пішов у плавний обхід — майже весь корпус був вкритий колоніями мідій та інших мушель, перетворивши загиблий човен на природний риф. Проте деякі деталі залишалися добре впізнаваними: закруглена рубка з перископом, деформовані лопаті гребного гвинта, о ось на екрані промайнув, зарослий тиною, вхідний люк.

 — Неймовірно… — прошепотіла Аміна. — Ми розгадали загадку твого діда!

 — А ось із цим висновком не варто поспішати, поки ми не потрапимо всередину і не знайдемо те, чим хотів володіти мій дід, — Стас схопив її за плечі, стискаючи збуджено. — Я зараз же спробую проникнути всередину!

 Через пів години Стас в аквалангу вже занурювався у воду, Аміна залишалася на борту, тримаючи його на зв’язку, і спостерігаючи все його очима через прикріплену до спорядження відеокамеру. Глибина, на якій лежала субмарина, була трохи більше ніж двадцять метрів, куди ще досить добре проникало сонячне світло, створюючи сюрреалістичну гру тіней.

 Стас обережно наблизився до корпусу човна, вкритому шарами морських організмів. Ліхтарем висвітлив обриси носової частини, ушкоджень обшивки не виявив. На корпусі рубки, там, де мав би бути ідентифікаційний номер або неофіційний талісман моряків, щось виднілося під товщею відкладень. Озброївшись ножем, він почав зчищати наліт та мушлі. Шар за шаром відкривалося моторошне зображення: людський череп із двома схрещеними кістками, – точнісінько як «Веселий Роджер», піратський символ.

 Стас підплив до входу, але люк, навіть за допомогою молотка та зубила, не піддавався – швидше за все, його блокувала внутрішня запірна система, та ще й корозія остаточно зросла метал.

 Повернувшись на борт, Стас був у захваті. Він ще не зняв гідрокостюм, лише стягнув маску та від’єднав балон, коли схопив Аміну за руки, закрутив у танці й вигукнув:

 — Ми знайшли її! Ми все-таки знайшли її!

 — Але я зрозуміла, що є проблема з потраплянням всередину? — стримано запитала Аміна, ловлячи його запал.

 — На острові чудовий магазин для дайверів. Завтра куплю підводну болгарку й спробую відкрити люк. Твоя допомога під водою знадобиться. Ще мені буде потрібен компенсатор плавучості, щоб пересуватися коридорами субмарини. Головне, що тут глибина вдвічі менша, ніж у місці загибелі тієї рибальської шхуни.

 — І як ти пропонуєш відзначити нашу знахідку?

 — А ось це сюрприз, — загадково всміхнувся Стас і вказав на свою застебнуту шкіряну сумку, з якої текла вода.

 — Ти знову знайшов на дні вино? — підозріло примружилася Аміна.

 — Ні, сьогодні в нас морські делікатеси! — урочисто оголосив він і витрусив у каструлю двох великих омарів. Ті голосно ляснули хвостами й спробували вибратися, розкидаючи клешні.

 Аміна не любила спостерігати за процесом приготування ракоподібних Стасом, тож пішла в каюту. Коли омари були готові, Стас відкоркував пляшку «TURASAN 1943» і налив у келихи біле вино солом'яного кольору з приємним ароматом. Задоволений сервіровкою, він рушив за Аміною.

 Вона стояла біля дзеркала, поправляючи складки червоної сукні. Її елегантний силует, віддзеркалений у склі, змусив Стаса затримати подих.

 — Ти чудова… — тихо мовив він, підходячи ближче.

 Його руки лягли на її талію, а губи м'яко торкнулися шиї. Вона здригнулася, але не відсторонилася, проте стискалася, немов від холоду, прикривалася руками, що тільки більше розпалювало його. Відчуваючи, як її дихання стає уривчастим, він підхопив її на руки й поніс до ліжка. Її пальці стискали його плечі, а гарячі губи вже шукали відповіді. Їхні тіла віддавались хвилі нестримної пристрасті.

 А тим часом, до «Туза», що стояв на якорі, наближався надувний човен. Двоє чоловіків, тримаючи мотор піднятим, щоб не створювати зайвого шуму, тихо гребли веслами. Ледве торкнувшись борту яхти, вони швидко перебралися на палубу, залишивши гумовий човен прив’язаним до кормового кнехта.