Розділ 16.

 Наступного ранку при ідеальній погоді «Туз» вирушав у район моря з координатами: 21 градус 01 хвилина східної довготи та 37 градусів і 11 хвилин північної широти. У визначеному квадраті, площею приблизно два на два кілометри, в районі пересічення цих координат шукачі пригод мали розпочати пошуки затонулого підводного човна.

 Сонце грало на хвилях, вітер наповнював вітрила, несучи «Туз» до місця, зашифрованого на картині, залишаючи за кормою сріблястий слід. Аміна, спираючись на борт, вдивлялася в обрій, поки Стас коригував курс.

 — Чому ти не заявив у поліцію, що нас обікрали? Або хоча б не повідомив свого знайомого поліцейського Діонісія? — запитала вона, не відриваючи погляду від моря.

 — Розумієш, Аміно, нічого іншого, крім надувного човна і мотора до нього, не вкрали. Я роблю висновок, що до нас на яхту пробралися якісь мігранти, які шукають кращого життя в Європі. Грецькі острови стають плацдармом для потрапляння біженців з Афганістану, Іраку чи Сирії через море в Італію, а звідти вже можна або залишитися, або поїхати далі до омріяних Франції чи Німеччини. Думаю, що викрадачі, якщо їм пощастило, на нашому човні зараз вже знаходяться десь біля берегів «підошви» італійського чобота...

 — Але, виявляється, човен з мотором викрали дуже «інтелектуальні» зломщики, — зауважила Аміна. — Вони відкрили замки надзвичайно чисто, як професійні «ведмежатники», без слідів злому…

 — Так, і це не дає мені спокою… Але самі замки не були надто надійними… Хоча рубка і каюти були зачинені, ключі я ж із собою не брав під воду, а сховав їх «під килимком».

 — А що, якщо за тобою стежили в підзорну трубу з острова? Ті, хто доплив до яхти, знайшли твої ключі від рубки, а там у «ключниці» взяли рідні ключі від замків, якими був пристебнутий човен і мотор? Потім усі ключі повернули на місце, закривши двері рубки?

 — Що ж, виглядає цілком логічно. Але потрібно добре вміти орієнтуватися на чужій яхті, щоб не тільки виявити ключі в схроні в рубці, а й підібрати потрібні...

 — А ось це вже дуже непокоїть мене, — Аміна змінилася в обличчі від думок, що відвідали її.

 Коли «Туз» досяг району пошуків, Стас почав навчати Аміну розпізнавати сигнали ехолота. На екрані сонара відкривалося щось схоже на розгорнуту книгу, а з боків зображення змінювалося.

 — Бачиш цю смугу посередині? Вона схожа на корінець книги. Це точка перетину сигналів від ехолота. А ось тут, по боках, можна розгледіти рельєф і структуру дна, — пояснював Стас. — Ось ця цифра — глибина до об'єкта, а вбудований навігатор відразу вказує його координати.

 Аміна, зацікавлено схилившись до монітора, намагалася розгледіти темні плями.

 — А ці розмиті плями? Що це?

 Стас терпляче пояснював:

 — Це підводні камені. Дно тут переважно піщане, але трапляються як поодинокі валуни, так і нагромадження каменів чи навіть підводні скелі. Металеві предмети можна впізнати за чіткими контурами, але поки що ми їх не бачимо. Ось це, наприклад, зграя риб — бачиш, як ці крапки швидко рухаються? Спочатку розпорошуються, потім знову збираються до купи.

 «Туз» зі складеними вітрилами рухався на двигуні, прочісуючи визначений квадрат. Аміна й Стас із хвилюванням стежили за екраном. Коли яхта нарешті дісталася точки, яка могла бути місцем «зберігання скарбів», нічого, схожого на підводний човен, на дні не було виявлено. Сонар фіксував лише природні утворення. Єдиним незрозумілим об’єктом була розосереджена «пляма» на глибині близько сорока метрів, структуру якої неможливо було точно ідентифікувати.

 Стас вирішив для цієї мети випробувати підводний дрон, придбаний у Стамбулі. Аміна зацікавлено спостерігала, як він розпаковував коробку, підключав кабель до пристрою, обладнаному прожектором та відеокамерою, а також налаштовував програму на ноутбуці.

 Стас опустив дрон у воду, і вони стежили за його зануренням. Дрон керувався від ноутбука через кабель, намотаний на котушку, передаючи відеосигнал у зворотному напрямку також по кабелю. Поступово зелено-блакитний простір на екрані почав темніти, однак видимість у світлі прожектора була дуже доброю. Камера вихоплювала крупним планом зграйки дрібної риби, медузи, кальмари. Перед очима спостерігачів на дні з’являлися плавні хвилі піску з бідною рослинністю та морськими зірками. Несподівано перед об'єктивом промайнула велика риба, її луска виблискувала сріблом у світлі прожектора.

 — Це групер! — збуджено вигукнув Стас. — Аміно, ми робимо унікальні кадри до нашого фільму!

 Раптом в кадрі з’явилися оброслі мушлями дошки, у яких впізнавались уламки кіля...

 — Неймовірно... — прошепотіла Аміна. — Це що? Залишки затонулого судна?

 — Так, це схоже на дерев’яні уламки якогось корабля, можливо, античного, але точно не німецької субмарини…

 — Коли ти сказав: «Античного», мені уявився давньогрецький корабель Аргонавтів, а, можливо, й епічного Одіссея?

 Дрон обстежив прилеглу до місця розкиданих уламків ділянку дна. Видимість була гарною, однак нічого більш значущого знайти не вдалося. Коли акумулятор дрона сів, Стас змушений був витягнути його назад на борт, після чого звернувся до Аміни:

 — Думаю, мені варто спуститися до цих уламків… Можливо, вдасться розпізнати, що це був за корабель? — посміхнувшись, Стас продовжив. — А раптом під дошками в піску знаходиться «золоте руно» або приховані від людського ока інші скарби?