Розділ 15.

 Яхта «Туз» м’яко погойдувалась на хвилях в марині Закінфа. Острів зустрів Стаса та Аміну теплим сонцем і ароматом цитрусових садів, що змішувався з солоним подихом моря. На схилах пагорбів зеленіли виноградники, переплітаючись з оливковими гаями, а де-не-де здіймались стрункі кипариси й розлогі кедри.

 Місцеві жителі виявилися напрочуд привітними. Усміхнені господарі таверн запрошували скуштувати вина, а продавці сувенірів безкоштовно пригощали стиглими апельсинами. Аміна, зачарована атмосферою острова, не могла втримати захоплення:

 — Яка тут краса! І люди такі гостинні…

 — А що ти дивуєшся? Живуть у раю! Більше трьохсот сонячних днів на рік! — усміхнувся Стас, легко переходячи на англійську під час розмови з продавцем в одній із крамниць. — Я спочатку подумав, що це лише туристична люб'язність, а вони й справді такі привітні…

 — До речі, у тебе дуже гарна англійська! І я здогадуюся завдяки кому, — сказала Аміна, коли вони, залишивши позаду галасливі вулички поблизу порту, вийшли на вузеньку спокійну вуличку, вимощену камінням.

 — Так, це все дід. Ще до першого класу він вчив мене розмовної мови, і назавжди прищепив правильну вимову. У школі я вже і не вивчав англійську, а просто отримував «відмінно». А коли захопився автомобілями, то навіть їздив на навчання до Англії, на завод «Ягуар» під Ковентрі, а ще проходив практику в Модені на «Мазераті». Тож окрім англійської, можу ще й на італійській базікати, а от грецькою — тільки привітатися…

 Аміна здивовано підняла брови:

 — Ого! Тепер розумію, чому ти так легко знаходиш спільну мову з місцевими.

 — Та тут багато хто англійську знає, — махнув рукою Стас. — Знаєш, Аміна, мені не терпиться відвідати те місце, про яке розповів один добродушний вусатий поліцейський. До речі, його звати Діонісій — на честь святого покровителя острова. Але для цього потрібно повернутися на яхту, вийти з портової затоки й обігнути один із мисів.

 — Чудово! Я готова здійснити морську прогулянку хоч навколо всього острова. — засміялась Аміна.

 За порадою Діонісія, вони вирушили до смарагдової затоки Лагана, наповненою прозорими водами Іонічного моря. Бухта вразила своєю красою: білий пісок, бірюзові хвилі і скелясті білосніжні вапнякові виступи, вкриті зеленню. На відміну від бухти Навагіо, тут, подалі від туристичного натовпу, панувала тиша і спокій. Саме на цих заповідних піщаних пляжах морські черепахи Каретта відкладають яйця.

 «Туз» став на якір недалеко від скелястих берегів. Підготовка до підводного занурення була недовгою. Стас перевірив відеокамеру, допоміг Аміні налаштувати систему дихання, одягнути балон зі стисненим повітрям, і за мить вони в аквалангах занурилися в зеленувато-блакитну глибину, яка вабила таємницями, прихованими від суєтного світу.

 Стас і Аміна повільно опускалися в прохолодну блакить затоки Лагана, де вода була такою кристально чистою, що видимість сягала десятків метрів. Сонячні промені пробивалися крізь товщу води, перетворюючи світ навколо на казкову феєрію світла й тіні.

 Довкола панувала тиша, порушувана для слуху дайверів лише рівномірним диханням у регуляторах та бульбашками, що стрімко рвалися вгору. Стас із захопленням знімав відеокамерою, поміщеною у водонепроникний чохол, обертаючи її навколо, щоб не пропустити жодної деталі. Аміна пливла поруч, інколи вказуючи рукою на щось дивовижне на дні.

 Світ під водою був чарівним. Дно та урвисті береги бухти були всіяними гротами, арками та печерами. У затінку підводних скель причаїлися мурени — довгі, змієподібні хижаки, чорно-бурі зі світлими плямами, вони звивалися поміж каміння, обережно спостерігаючи за непроханими гостями. Їхні очі блищали в півмороку, а пащі з гострими зубами залишалися відкритими, готові захищати свою територію.

 Серед каменів повільно пересувався великий восьминіг, ворушачись щупальцями і майстерно маскуючись під навколишнє середовище. Його рухи були такими плавними, що він здавався частиною водного потоку.

 Неподалік, у щілинах каменів, ховалися краби з великими клешнями, насторожено поглядаючи на аквалангістів. Їхні панцири виблискували в променях світла, що просочувалися крізь воду. А на дні пісок ворушився від дрібних креветок, які стрімко ховалися у бурих заростях.

 Перед камерою мерехтіли косяки сардинелл, що виблискували сріблом у сонячному промінні, створюючи ефект блискучої завіси. Їхня синхронність у рухах вражала: вони пірнали та здіймалися разом, мовби підкоряючись одному ритму. Серед цієї сріблястої зграї пропливали барабулі — риби з червонуватими відтінками луски, які рилися в піску в пошуках їжі. Їхні вуса ворушилися, обмацуючи дно, а спини яскраво відбивали світло.

 Одинокі лавраки, звані також «морськими вовками», велично пропливали повз, виблискуючи темними спинами з блакитним відтінком.

 Поміж каменів, вкритих зеленою рослинністю, повільно пропливали медузи, мов фантастичні створіння з іншого світу. Їхні прозорі куполи переливалися усіма відтінками блакитного і рожевого, а довгі щупальця тягнулися за ними, наче шлейфи казкових суконь. Медузи здавалися невагомими, мов привиди, які плавно ковзали у воді, не залишаючи жодних слідів.

 Стас і Аміна підпливли до підводної скелі, стіни якої були всіяні губками всіх можливих форм і кольорів: від ніжно-жовтих до насичено-фіолетових. Поряд із губками, міцно прикріпленими до кам’яних стін, жили різноманітні молюски.