Розділ 12.

 Яхта «Туз», пройшовши крізь протоку Босфор, вийшла в акваторію Мармурового моря та стала вночі на якір у West Istanbul Marine. Вранці сонце заливало причали теплим світлом, а легкий бриз разом зі звичною солоністю ніс запах свіжозловленої риби, водночас із міських кварталів доносився аромат кави та якихось спецій.

 На палубі яхти Стас з Аміною прощалися з Микитою та Валентином, які вже поспішали до аеропорту. Капітан, як завжди, тримався впевнено, а Валентин жартував, поправляючи рюкзак на плечі.

 — Ну що, командире, не боїшся залишатися сам на сам з кораблем? — підморгнув він Стасу.

 — Дякую за науку, не переживайте, хлопці, все буде добре, — відповів Стас, потискуючи їм руки.

 Микита зупинився на мить і запитав:

 — Я бачив, Стасе, ти прокладаєш подальший маршрут до Пелопоннесу, але там не такий вже й яскравий тваринний світ, щоб вражати глядача підводними зйомками. Інша справа — Червоне море.

 Стас усміхнувся і похитав головою.

 — Справа в тому, що сенс документального фільму не передати красу підводного світу, а в проблемах екології Середземного моря. Тому ми спершу зніматимемо у Греції, а потім і в інших місцях Середземномор’я.

 Після сказаного Стас перехрестив руки на грудях і прицільно поглянув на Микиту.

 — До речі, Микито, а скажи мені, ближче до полудня, коли я вже відпочивав після нічної зміни, ти чомусь змінив курс яхти… Замість прямого шляху до Босфору ми зробили дугу в східний бік, і через це прибули пізніше запланованого часу.

 Микита спокійно відповів:

 — У цьому немає нічого дивного. Я отримав радіограму з мису Еміне, що в нейтральних водах ближче до берегів Болгарії проходять військові навчання кораблів НАТО, тому «Туз» змінив курс. Текст радіоповідомлення я вніс у бортовий журнал, почитаєш.

 Саме в цей момент до причалу доставили замовлення Стаса: кур'єр привіз мотопомпу зі шлангом. Валентин, побачивши довжину шлангу, присвиснув.

 — Цікаве кіно ви збираєтесь знімати, — з усмішкою промовив він. — З таким шлангом «Титанік» на дні можна закопати!

 Стас лише загадково усміхнувся, а Аміна у захисній реакції склала руки на грудях.

 — Ну що ж, успіхів вам й щасливого повернення додому, — швидко сказав Микита і пішов наздоганяти Валентина, який вже зійшов на берег.

 Стас і Аміна, помахавши вслід руками, залишилися стояти на палубі «Туза», коли силуети Микити та Валентина загубилися серед ранкового натовпу на причалах стамбульскої марини.

 Стас порадував Аміну, сказавши, що у них є цілий день у Стамбулі. Він викликав таксі, щоб поїхати в центр міста — на площу Султанахмет. Окрім огляду визначних пам’яток, Стас планував купити все необхідне для підводних зйомок, адже він, справді, обіцяв друзям із кіностудії надати матеріали.

 Стас і Аміна цього дня були щасливі, даруючи один одному посмішки. Вони відвідали знамениту Блакитну мечеть, розкішний палац Топкапи — колишню резиденцію султанів, але до величної Айя-Софії не потрапили — черга була надто великою. Коли всі необхідні покупки були зроблені, ввечері вони вирішили посидіти у затишному ресторанчику просто на березі Босфору. Відбиваючись у хвилях, перед ними мерехтіли вогні великого міста, але їхні думки вже були про завтрашній ранок, коли має продовжитися їхня подорож. І тепер «Two’s» обіцяв бути лише для них двох…