Розділ 11.

 Кінець квітня щедро дарував теплі сонячні дні. Яхта «Туз» стояла в марині Стрілецької бухти в Севастополі, й була готова до першого великого виходу в море. Морська гладь в бухті грала відтінками сапфіру, а легкий вітер наповнював повітря свіжістю та солоним ароматом. Стас оформив в марині оренду стоянки яхти й вже жив передчуттям майбутньої морської мандрівки, спочатку до Стамбула, що мала стати першою пригодою, сповненою відкриттів.

 Для участі в переході «Туза» через Чорне море прибули двоє одеситів. Капітана звали Микита — кремезний чоловік невисокого зросту, із засмаглим обличчям та чорним, ніби смола, волоссям. У його впевнених рухах читався багаторічний досвід. Валентин, матрос, контрастував із капітаном — світловолосий, високого зросту, з мускулистою статурою, він здавався втіленням молодої сили й енергії.

 Перший вихід «Туза» з бухти в море, який відбувся напередодні, став пробним і водночас навчальним. Микита, із властивою йому серйозністю, терпляче пояснював Стасу основи керування вітрильною яхтою. Валентин, жартуючи, додавав свої поради, та показував, як справлятися з лебідками, що розправляли вітрила. Стас, хоч і хвилювався, прагнув опанувати нову справу, адже кожен вузол і кожен порив вітру відкривав для нього щось нове.

 Тим часом Аміна завершила всі свої справи й приїхала до марини на вантажному таксі. Коли вона вийшла з кабіни, її образ одразу привернув увагу оточуючих: легка сукня кольору морської хвилі підкреслювала її витончену фігуру, а темне волосся хвилями спадало на плечі. На причалі її зустріли Микита й Валентин.

 — Доброго дня! Ви, мабуть, наші члени екіпажу? Допоможіть, будь ласка, розвантажити, — звернулась вона з легкою усмішкою.

 — Звичайно, пані, — відгукнувся Валентин, киваючи Микиті.

 Чоловіки слухняно взялися за справу і почали розвантажувати мікроавтобус, з якого почали з’являтися несподівані для яхтсменів речі: мікрохвильова піч, кава-машина, мультиварка. Побачивши це, Стас не зміг втриматися від коментаря:

 — Аміно, на яхті є газова плита і два балони газу. Навіщо все це?

 Вона хитро примружилась і, дивлячись йому прямо в очі, відповіла:

 — Дорогий, дозволь мені подбати про комфорт. Ми ж збираємось жити на яхті, а я хочу, щоб у нашому плаванні все було максимально комфортно.

 Крім техніки, Аміна привезла ящики з продуктами, пакети з бутильованою водою та коробку із посудом. Інше вантажне таксі привезло надувний човен з бензиновим двигуном, який Стас вирішив узяти як додаткове оснащення. Усе це швидко перекочувало на борт яхти.

 До полудня Стас завершив усі формальності на митниці, і, нарешті, екіпаж був готовий вирушити на зустріч пригодам. Коли «Туз» залишив Стрілецьку бухту, вітер наповнив його вітрила, які розгорнулися, немов крила птаха, готового до польоту. Сторожовий прикордонний катер, що заходив у Севастопольську бухту, привітав яхту нетривалою сиреною, немов бажаючи їй доброго шляху. Стас відчував натхнення: вони вирушали до нового горизонту, і попереду було море, свобода і невідомість…

 Щойно «Туз» вирвався подалі від рідних берегів, його майже одразу оточила зграя дельфінів. Вони то виринали з води, грайливо вистрибуючи назустріч хвилям, то зникали, немов розчиняючись у бірюзовій безодні. Аміна стояла на носі яхти, зачарована цією морською симфонією. Її очі блищали, а на обличчі сяяла щира дитяча радість.

 — Дивись, як вони красиво пірнають! Неймовірно, правда? — вигукнула вона, обернувшись до Стаса.

 — Дійсно неймовірно, — погодився той, але його погляд на мить затримався на самій Аміні, одягненої у купальник, а не на дельфінах, після чого він поспішив на допомогу Валентину, який вправно керував лебідками, регулюючи натяг канатів.

 — Курс тримати просто, для цього у тебе на борту є супутниковий навігатор і автопілот, але ось із вітром треба вміти подружитися, — пояснював Стасу Валентин, підморгуючи. — Скоро й ти зможеш усе робити сам.

 Сонце поволі схилялося до горизонту, малюючи багряні відтінки на хвилях. Капітан Микита стояв за штурвалом та впевнено тримав курс на Босфор, Валентин вміло підлаштовував вітрила під супутній вітер, який без зусиль гнав яхту далі у відкрите море. Стас старанно повторював усе, що йому показували, час від часу запитуючи про деталі то Валентина, то Микиту.

 Закат був настільки красивим, що здавалось, ніби весь світ затамував подих, споглядаючи на це диво. Аміна, сидячи на палубі, спостерігала за тим, як сонце зникає у воді, поруч непомітно з'явився Стас.

 — Таке не забувається, — тихо промовила вона.

 — Таке хочеться бачити щодня, — відповів Стас, сам того не помічаючи, наскільки щирим вийшов його голос.

 Ніч принесла з собою яскраве небесне видовище: зірки, немов діаманти, засіяли чорне полотно неба, місяця не було на небосхилі. Зірки здавалися настільки близькими, немов можна було простягнути руку й торкнутися їх. Супутній вітер стих, і довелося у нічний час йти на моторі. Стас, який ніс нічну вахту, довірився автопілоту й підійшов до Аміни. Вони сиділи обійнявшись на палубі, загорнуті в плед, і дивилися на зірки. Їхні розмови стихли, натомість панувала тиша, яку порушували лише плескіт хвиль та шепіт вітру.

 Перший ранок подорожі подарував їм рожевий світанок, що спалахнув на обрії. Дельфіни знову виринули з води, змагалися з яхтою, немов підбадьорюючи її.