Розділ 10.

 Весна відчувалася в усьому. Четвертий місяць відтоді, як Стас залишив лікарняну палату, підходив до завершення. Ребра зрослися, «Мерседес» було продано, останній внесок за яхту сплачено, документи на володіння морським судном були бездоганно оформлені, але тільки сьогодні йому судилося вперше ступити на борт «Туза» — мрії його діда.

 До сьогоднішнього дня Стас встиг з'їздити до Києва, а також до Одеси, де підтвердив свої документи на право керувати судном. Також в Одесі він отримав в консульстві Греції візи та необхідний дозвіл на проведення підводних зйомок у її територіальних водах. Друзі з Одеської кіностудії допомогли оформити папери, щоб це виглядало як частина роботи над документальним фільмом із претензійною назвою — «Планета тиші». Також у консульстві Туреччини в Одесі був отриманий дозвіл на транзитне проходження «Тузом» територіальними водами цієї країни та заходи в порти. І хоча, згідно з міжнародним морським правом, кожне судно може заходити в порти світу без віз терміном до 72 годин для ремонту або поповнення запасів води, пального і провізії, дозвіл став важливим підкріпленням для майбутніх мандрів.

 Теплий березневий вітер із запахом моря наповнював салон старенького "Фольксвагена Гольф", яким Аміна вправно маневрувала вуличками Севастополя, Стас сидів поруч. Сонячне світло відбивалося на блискучому червоному лаку капота, а блакить чорноморської бухти та крани спереду нагадували про близькість верфей морського заводу.

 — Ще трохи — і будемо на місці, — впевнено сказала Аміна, стишуючи швидкість.

 Стас хотів щось відповісти, але в цей момент машина виїхала на простору набережну, і відразу ж звернула до причалу морського заводу, біля якого стояло судно зі складеним вітрилом.

 Стас уперше побачив яхту, власником якої став, і яку щойно перевели з сухого дока на воду до пристані. Аміна повільно зупинила авто в тому місці, де була пришвартована яхта. Вони вийшли з машини, і морський бриз одразу освіжив їхні обличчя.

 Яхта постала перед ним, мов лебідь на хвилях — білосніжна, з витонченими обрисами, що нагадували скульптурну майстерність. Високе щоглине вітрило, складене акуратними шарами, ніби чекало сигналу вирушати в подорож. Скляні поверхні рубки відбивали сонце, створюючи ефект прозорого блиску, який тільки підкреслював її елегантність. У цій яхті відчувалася не лише сучасність, а й душа, вкладена в кожну деталь.

 Стас застиг, дивлячись на яхту. Його увагу привернув напис на боковій частині корпусу: «Two’s».

 — Що це за назва на борту? — озвався він, нахмуривши брови.

 — Як що? — у свою чергу здивувалася Аміна. — «Туз»! Назва яхти… Чи ти підписував документи на іншу яхту?

 Стас похитав головою, намагаючись приховати розгубленість.

 — Вірно, у документах яхта зафіксована як «Туз», але на борту написано англійською… Якщо назва перекладена, то мало би бути написано «Ace»!

 — Але ж дід знав, що на ній передбачено далеку подорож, от і написав назву «Туз» англійськими літерами, не змінюючи звучання рідної мови. Адже імена в паспорті не перекладають, а «Two’s» читається в транскрипції саме як «Туз», чи не так?

 — Так, за звучанням це і справді «Туз», ти права. Але у моряків «Two’s» — це ще й термін, що означає «човен для двох».

 — Яхта для двох?! — здивувалася Аміна.

 — «Two’s» — це самий маленький човен або шлюпка на кораблі… Але чомусь мені здається, що це ще одна з дідових підказок до його ребуса, — задумливо промовив Стас. — Згадую, як у діда був дерев'яний весловий човен, на якому він виходив на риболовлю в море. Так от, на його борту також було написано «Two’s», а дід називав його ласкаво: «Тузик»!

 — Ось бачиш, ти вловив ще один зв’язок із твоїм дідусем, який тягнеться з дитинства!

 Стас, тримаючи в руках в'язку ключів, затримався перед трапом, вдивляючись у білосніжний корпус яхти. У його голові промайнула думка: «Це не просто судно, це спадщина діда, яка тепер моя». Зібравшись із думками, він зробив крок уперед і вперше ступив на борт «Туза». За ним піднялася Аміна, спостерігаючи за його емоціями. Стас погладив пластикову обшивку надбудов, ніби вітався:

 — Ну, привіт, Тузику. Тепер ми разом.

 Усередині склопластикова яхта крейсерського класу виявилася просторішою, ніж здавалося зовні. Лаковані дерев’яні поверхні відбивали сонячне світло, створюючи відчуття затишку й розкоші. Простора кают-компанія з м’якими диванами, основна спальня з широким ліжком, невелика каюта на носі з двома односпальними місцями спонукали до тривалої подорожі. Яхта була обладнана всім необхідним для дальнього плавання: функціональний камбуз, два санвузли, душова кімната, трюм під пайолами з двома відсіками для запасів та акумуляторної, сонячні батареї та водонагрівач на даху рубки. Крім вітрила, яхта була оснащена потужним дизельним двигуном.

 Стас пройшов до капітанської рубки, яка була надбудована над каютами, та зупинився біля стернового колеса. Його пальці ковзнули по штурвалу, у цей момент пролунав звуковий сигнал автомобіля, який під'їхав до пристані.

 — Це хлопці привезли радіообладнання, я домовився, вони його зараз встановлять і налаштують, — Стас із цими словами звернувся до Аміни, яка вже стояла у нього за спиною, і попрямував зустрічати фахівців, які приїхали.

 — А що ти купив? — запитала йому вслід Аміна.

 — Усе, що необхідно для морської подорожі: радіостанцію, ехолот, радар, GPS-приймач, автоматичну ідентифікаційну систему, лаг, картплоттер і ноутбук, — промовив Стас, повертаючись до Аміни.