Розділ 6.

 Аміна відчувала якусь порожнечу після того, як Стас поїхав. Щоб не думати весь час про нього, і якось зайняти свої руки та розум, вона вирішила відновити картину. Проте навіть мистецтво сьогодні не приносило їй розради.

 Раптом тишу в кімнаті порушила мелодія пісні «Smoke on the Water». Аміна підскочила і озирнулася навколо.

 «Як так? Це ж рингтон телефону Стаса! Він забув свій телефон?» — в її голові думки випереджали одна одну.

 Порившись у складках простирадл та ковдри на ліжку, вона швидко намацала телефон. Виклик тривав, на екрані світилася назва контакту — «Шеф». Аміна застигла, вагаючись, але вирішила не брати слухавку. Коли дзвінок затих, вона прийняла рішення: «Я мушу зараз же їхати слідом за ним в аеропорт і передати телефон».

 Вона зі свого мобільного телефону викликала таксі, яке, на її здивування, приїхало дуже швидко. Аміна сіла на заднє сидіння синього «Ланоса», вказавши водієві напрямок — Сімферопольський аеропорт.

 Машина таксі мчала по звивистій дорозі вздовж узбережжя, залишивши позаду Ялту. Небо звільнялося від хмар, море блищало під яскравим сонцем, але серце Аміни чомусь стискалося від тривоги.

 Після одного із поворотів, її увагу привернули миготливі сині вогні швидкої допомоги осторонь від траси. Її очі напружено вдивлялися в далечінь, серце забилося швидше, коли вона впізнала сріблястий «Мерседес» Стаса, біля якого стояв мікроавтобус швидкої допомоги.

 — Зупиніться тут! — закричала вона таксисту.

 Таксист слухняно загальмував, і Аміна, швидко розрахувавшись, майже вистрибнула з машини. Вона побігла до місця, де медики готувалися обережно переносити Стаса на ношах.

 — Стасе! Що сталося? — вона підбігла, спотикаючись на кам’янистому ґрунті.

 Стас, лежачи на ношах, підняв голову і спробував усміхнутися крізь біль.

 — Аміна? Що ти тут робиш? - прохрипів він, намагаючись піднятися на лікті, але одразу ж скривився від болю. – Не хвилюйся, зі мною нічого страшного... Зайшов у ліс, оступився... впав…

 На його губах виднілася кров, але навіть у такому стані Стас зберігав свою усмішку.

 — Ти забув у мене свій телефон, — швидко відповіла вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі. — Я взяла таксі, щоб привезти його тобі в аеропорт, — Аміна протягнула мобільний телефон Стасу.

 — Дякую! Поїдь за мною, — прохрипів він, узявши телефон і натомість простягнувши їй ключі від «Мерседеса».

 Аміна взяла ключі, спіймавши себе на думці: «Він навіть не спитав, чи вмію я водити?» Але керувати автомобілем вона вміла. Колишній чоловік після розлучення не залишив їй машину, проте права і зараз спокійно лежали в її дамській сумочці.

 — Я за тобою, Стасе, не хвилюйся, — впевнено відповіла вона, намагаючись приховати власні тривожні думки.

 Двері мікроавтобуса зачинилися, і біло-червоний автомобіль із сиреною рушив уперед. Аміна, сівши за кермо «Мерседеса», слідувала за машиною швидкої допомоги, яка прямувала до Ялти.