Розділ 5.

 Стас плавно натискав на педаль газу, відчуваючи, як його «Мерседес» впевнено мчить по Південнобережному шосе, залишаючи позаду круті серпантини Ялти. Він поспішав в аеропорт, щоб встигнути на рейс до Києва на 16:00. Сьогодні погода в Криму нарешті потішила сонячними променями, які пробивалися крізь хмари. Попереду виднілися пагорби, що плавно спадали на південь до самого берега. З правого боку шосе іноді відкривались чудові панорами моря, що мерехтіло на горизонті, немов глибоке синє картинне полотно.

 За одним із крутих поворотів гірської дороги Стас побачив на узбіччі співробітника ДАІ, який жезлом указував йому де зупинитися. Він щиро здивувався цьому сигналу, адже завжди намагався дотримуватися правил дорожнього руху, і цього разу їхав з дозволеною швидкістю. Стас, звернувши автомобіль з траси, акуратно зупинився у вказаному інспектором місці — на спеціально обладнаній стоянці для відпочинку водіїв. Там вже була припаркована темно-зелена «Нива».

 Інспектор швидко підійшов до сріблястого «Мерседеса». Стас знав свої права, і не вийшов із машини, лише трохи опустив вікно.

 — Документи, будь ласка, — інспектор підніс руку до кашкета, його голос був сухий і беземоційний. — І вийдіть із машини.

 — Командире, я що, щось порушив? — Стас намагався зберігати спокій, передаючи документи для перевірки, хоч внутрішньо вже починав хвилюватися.

 — Вийдіть із машини і відкрийте багажник! — наказав інспектор, на цей раз різкіше. — Ловимо небезпечного злочинця, ваша машина підходить під опис…

 — Командире, нагадаю, що для обшуку потрібні двоє понятих.

 Але замість відповіді Стас побачив, як із «Ниви» вийшли двоє чоловіків у чорних куртках, тримаючи в руках автомати Калашникова. Вони швидко наближалися до його «Мерседеса».

 Стас важко зітхнув і, неохоче потягнувши за важіль, відчинив багажник. Після цього повільно вийшов із машини. Але як тільки ступив на асфальт, одразу почув різкий наказ:

 — Руки на капот! — у спину Стаса вдавився холодний ствол автомата, і йому нічого не лишалося, як виконати цю вимогу.

 Інспектор і ще одна людина з автоматом почали нишпорити в багажному відділенні й салоні автомобіля, перевертаючи все, що тільки можна було. Їхні рухи були різкими, ніби вони точно знали, що шукають. У Стаса почало зростати відчуття, що це зовсім не звичайна перевірка.

 — Де картина? — після кількох хвилин марних пошуків запитав інспектор, нахиляючись до обличчя Стаса. Його погляд був пронизливий і непохитний.

 — Яка картина? — Стас зробив вигляд, що не розуміє, про що йдеться.

 — Ти чудово знаєш, про що мова! Картина твого діда! — інспектор стиснув зуби, його голос став загрозливим.

 — Ах, та бездарна картина? — Стас намагався зберігати холоднокровність. — Я її одразу ж продав на барахолці в Севастополі. Навіть не очікував, що хтось на неї клюне. Мені на бензин не вистачало…

 На обличчі інспектора не було й натяку на довіру.

 — Якщо не скажеш, куди сховав картину, у тебе не вистачить на ліки, — прошипів інспектор із недоброю посмішкою й кивнув своїм товаришам.

 Ті двоє, не вагаючись, почали бити Стаса по ребрах та голові. З кожним ударом його свідомість повільно занурювалася в туман, і він впав на холодний та мокрий асфальт.

 — Досить хлопці, ви вже перестаралися... Може, і справді, він її продав? Не вбивати ж його? Поїхали! — скомандував чоловік у формі інспектора ДАІ.

 Нападники поїхали геть. Світ перед очима Стаса плив, і кожен дихальний рух відгукувався пекучим болем у грудях. Він зібрав рештки сил і доповз до дверей свого «Мерседеса». Руки тремтіли, але він дотягнувся до кнопки аварійної світлової сигналізації. Після неймовірних зусиль, йому вдалося сісти в крісло водія. Не виявивши в кишенях і в салоні автомобіля мобільний телефон, він став видавати один довгий та три коротких звукових сигнали, чим намагався привернути увагу проїжджаючих машин.

 Через кілька хвилин на стоянці загальмувала сіра «Таврія». Водій швидко вибіг зі свого авто і поспішив до «Мерседеса», в якому побачив понівеченого Стаса.

 — Що сталося? — схвильовано запитав він, нахилившись над водієм, який поклав голову на кермо.

 — Є... є мобільний? — ледве вимовив Стас, намагаючись не втратити свідомість.

 — Так, є. Викликати швидку і міліцію? — запитав водій, розгублено озираючись.

 — Швидку... тільки швидку... міліцію не потрібно... — хрипким голосом відповів Стас. — Скажіть... що я випадково зірвався зі скелі...

 Чоловік кивнув, витягнув телефон із кишені і швидко набрав номер швидкої допомоги.