Глава 4.

Розділ 4

Візир не кликав мене наступного дня. Ані через день. Тиша зависла над гаремом, мов липке павутиння. Але я чудово розуміла — це затишшя перед бурею.

Зате гарем гудів, мов вулик.

Фатіма і Зейнаб, як справжні любительки шепотіти, носилися залами, збираючи найгарячіші плітки.

— Кажуть, що він тебе випробовує, — прошепотіла Фатіма, коли ми сиділи у внутрішньому саду. — Візир ніколи не діє поспіхом. Він спостерігає. Вивчає. А потім б’є.

— Я завжди мріяла стати мішенню впливового чоловіка, — буркнула я з іронією, розчісуючи волосся гребенем зі слонової кістки. — Особливо такого, який вміє бити словами.

— А от Рубіна просто кипить! — додала Зейнаб із задоволенням. — Вона шипить на всіх, як змія. Кажуть, вона навіть відмовилася від вечірнього чаю з ним.

Оце так удар. У гаремі відмовитись від чаю з господарем — усе одно що на війну оголосити.

Мені ж було байдуже до її істерик. У мене з’явилися важливіші справи.

---

Я проводила весь час із Салімою.

Дівчинка розцвіла, мов жасмин після дощу. Ми збирали квіти, робили нові саше, малювали в саду на тканинах, а вечорами я розповідала їй казки — не місцеві, а ті, які пам’ятала ще зі свого світу. Про принцес, які самі будують собі долю, про розумних героїнь, що перемагають не силою, а хитрістю.

Саліма слухала, затамувавши подих.

— Ти навчиш мене робити пахощі, як ти? — запитала вона якось, притискаючись до мого плеча.

— Навчу. Але тільки якщо пообіцяєш не розповідати про це нікому, — підморгнула я їй.

Дитина засяяла, а я знову відчула дивне тепло всередині. З нею поруч я забувала про підступи Рубіни, про погляди за спиною, навіть про те, що я все ще залишаюсь, по суті, рабинею в чужому тілі.

Я відчувала себе живою.

---

Та гарем ніколи не дозволяє занадто довго бути щасливою.

Вечір настав несподівано неспокійний.

Замість звичних вечірніх ритуалів мене раптово викликала стара нянька Салімки.

— Лейло, — шепотіла вона, водячи мене пустими залами, — господар хоче, щоб ти приготувала для нього особливе пахощі. Він хоче перевірити, чи справді твій дар — не вигадка.

— А якщо не сподобається? — мій голос залишався спокійним, хоч усередині завмер холодок.

— Тоді ти більше ніколи не побачиш Салімку, — прошепотіла стара з гіркотою.

От і все.

Тут не було вибору. Я мала ризикнути.

---

Я довго сиділа над своїми травами, змішуючи їх із такою зосередженістю, наче від цього залежало моє життя.

А воно й залежало.

Я вибрала жасмин — символ спокуси, лавр — знак сили, трохи мирти для чистоти думок, і краплю ефірної олії рожевого дерева, щоб додати тепла.

Коли все було готове, я заплела мішечок золотими нитками, нашіптуючи слова, що прийшли самі собою — схожі на пісню, яку ніби колись давно знала.

Магія чи пам’ять? Я вже не розрізняла.

---

Візир чекав у своїй терасі, де пахло нічними квітами та холодним чаєм.

Я подала мішечок на долонях, схиливши голову:

— Це пахощі для тих, хто хоче бачити ясно й мати владу над власними снами.

Він узяв його обережно, підніс до обличчя… і закрив очі.

Мить тиші.

Друга.

Моя шкіра вкрилася сиротами.

— Ти знаєш, що ти зробила? — його голос був низький, шорсткий, мов шовк, який обпікає.

Я підвела очі — обережно, але прямо.

— Я зробила те, що наказало мені серце.

Його погляд пронизував мене, ніби голки. Але в очах уже не було злості — тільки цікавість і ще щось глибше, темніше.

— Ти пахнеш не як жінки цього міста, — прошепотів він. — У тобі щось інше. Давнє.

— Я така, як є, мій повелителю, — відповіла я, намагаючись не видати тремтіння. — Але я можу бути корисною тим, хто шанує мудрість трав.

Він нахилився ближче, і я вперше побачила в його очах не лише владу — там була самотність. Глибока, стара, мов пустеля після бурі.

— Залишишся тут. Поки я не вирішу, хто ти насправді.

---

Коли я поверталась до своїх покоїв, гарем уже гудів. Я знала — чутки розлетяться швидше за вітер.

Але всередині я була спокійна.

Я зайшла до кімнати, замкнула двері й сіла біля вікна, де за фіранками пахли свіжі троянди.

Гра почалась всерйоз.

Тепер я була не просто дівчиною, яку врятувала дитина.

Я стала загадкою для найнебезпечнішого чоловіка у цьому місті.

А загадки тут або обожнюють, або знищують.