ГЛАВА 20

Слава.

Після розмови з Джессі залишився неприємний осад. Вона кричала, що я її обдурив. Я в серцях кинув, щоб не чекала мого повернення, що насправді не знаю коли Мії стане краще… Джесіка почала плакати, звинувачувати мене, що сестра завжди була для мене на першому місці. Як їй пояснити, що любов буває зовсім різною? Що її вистачить на всіх… Якщо це звичайно любов! На душі стало зовсім гидко. 

Поглянув на годинника й зрозумів, що ось-ось запізнюся на пари. 

“Навіщо взагалі мені цей інститут?”, - запитаєте Ви мене.

Сам не знаю! Обійшовся б однозначно й без нього. Тим паче, що навчання в Америці я так і не кинув. Зараз епоха технологій і вчитися можна з будь-якого куточка світу. 

Просто щось мені підказує, що всі ниточки ведуть саме до цього учбового закладу. І злодій ходить зовсім поряд. А може я навіть зустрічаю його щодня, не здогадуючись що це саме він.

Добре, добре! Я недомовляю зараз… Головна причина відвідувати пари в інституті, це можливість бачити Ніку.

Кермуючи автівку, за сотим разом знову прокручую нашу розмову з Джесікою. Якщо вже говорити відверто, то в деяких моментах навіть готовий признати, що вона права. Та чи тільки відстань спричинила ще більшу тріщину в наших стосунках? Можна обдурювати себе, наводячи інші аргументи, але по великому рахунку за всіма моїми словами стоїть бажання “свободи”. Слід визнати, зв'язок з Джессі не став рятівним, не приніс в моє життя спокій чи рівновагу, не заповнив порожнечу в серці до чого я так прагнув. Стосунки були, як пігулка знеболюючого, яка тамувала біль на короткий проміжок часу, але не рятувала від самої причини. 

А зараз я наближаюся до так званої своєї власної “причини”…яка є моїм особистим болем і порятунком водночас, має блакитні очі й норовливий характер. Та не зважаючи на те, що й сама може захистити себе, як ніхто інший потребує цього захисту. За таким собі їжачком, який завжди на поготові, ховається ніжна й трепетна душа. І я знову самі знаєте про кого…

Не знаю, здається ще б мить і я розірвав би того нахабу на шматки! Чи чув я розмову Ніки з тим хлопцем? Хотів би не чути! Може підслуховувати й негоже, але як я міг залишити її там саму. А якщо це і є злочинець? Якщо й справді він того вечора посварився з Веронікою та переплутав дівчат? А зараз ще й нахабно вимагає вступитися за нього перед поліцією та засвідчити алібі! От же ж паскуда!

Я зупинився за два кроки коли подружка Ніки першою втрутилася й буквально видерла її з клещат цього покидька!

Спробував заспокоїтися й покрутив головою навколо в пошуці камери відеоспостереження. Є!

Цього дня з Веронікою ми так більше й не перетнулися. Тож ледве дочекався закінчення пари, щоб поїхати до лікарні.

А там знову лікар, як мантру повторював по колу ті ж самі слова: “Наберіться терпіння, вона стабільна, є шанс на одужання…”

Та нарешті пустили до неї в палату. Тиша. Лише апарат підтримки життєдіяльності з періодичністю порушував цю тишу. 

Мія, така спокійна. Наче просто спить. Взяв обережно її за руку. Тепла.

- Я знайду хто це зробив! - Вирвалося в мене. - Знайду і покараю. Зазирну в кожний куточок цього міста. 

Не знаю скільки я так просидів, але лікар, який увійшов до приміщення дав зрозуміти, що мені вже час.

- Бувай, сестричко! Одужуй! Я скоро прийду знову! - Прошепотів і легенько погладив її по голівці.

Вийшов з лікарні й набрав Дена на стільниковий телефон.

- Привіт, Бро! - Пролунало з слухавки.

- Що робиш? - Поцікавився я. 

- Доробляю одну роботьонку! - Відповів той. - Хочеш до мене в мою барлогу?

- Чому ні! - Ствердно відповів. - Диктуй адресу.

Закупився їжі, бо страшенно голодний. Думаю, що друг теж поки працював не дуже замислювався про їжу. Принаймні я сам такий. А вже за півгодини тупцював під дверима його квартири, натиснувши на дзвінок.

- Заходь! - Запросив Ден й відступився вбік.

Разом віднесли пакунки на кухню. 

- Ти сам живеш? - Запитав, дожовуючи свою канапку.

- Так! - Кивнув він. - Вже декілька років.Так зручніше, мені і батькам з братом. Я вночі починаю працювати, в нас геть інші режими. Брату треба відпочивати, лягати вчасно, нащо їм ці незручності.

- Ясно! - Кивнув я. 

- Ходімо до кімнати! - Покликав за собою Ден, домивши останню тарілку. 

Маю зауважити, що кухня виявилася досить чистою. Ніякого тобі холостяцького бруду та безладу. Хоч я і сам такий, завжди звик прибирати за собою та готувати. А от інша кімната мене вразила. Таке собі хакерське лігво.

- Круто! - Вигукнув я.

- Мені теж подобається! - З гордістю в голосі відповів Ден і всівся за стілець.

На столі розміщені одночасно три великі монітори на які виведені всілякі камери спостереження і не лише камери.

Ви помиляєтеся, коли вважаєте, що живете в захищеному світі. Якщо ваша інформація не на папері, її можна поцупити. Будь яка камера, навіть на Вашому стільниковому телефоні - наші очі. Безпека, настільки відносна. Ви у безпеці лише тому, що в даний час нам не цікаві!