ГЛАВА 16

Слава

- Ходімо! - Ден тягне мене за собою.

- Так! - Йду за ним слідом оглядаючи велике приміщення. - А тут круто! 

- Мені теж подобається! І помісячний внесок не великий. Приєднуйся!

- Може й так! - Взяв з його рук боксерські рукавички. 

- Покористуєшся сьогодні цими! 

Ден скинув светр і залишився в спортивних штанах та сірій майці. Доки я озирався на всі боки, той вже почав розминатися.

- Хтось сподобався з дівчат? - Поцікавився мій онлайн-приятель. А він уважний.

- М-м? Про кого ти? 

- Про танцівниць з сусіднього залу! - Посміхнувся Ден і щосили влупив по груші.

- А-а, ти про це! Та так, одне обличчя здалося знайомим! Наче навчалася з моєю сестрою в школі. - Спробував теж розім’ятися. - Не можу сказати, що нашу розмову, яка передувала подіям того злощасного вечора ідеально пам'ятаю, але здається я чув від сестри ім'я цієї дівчини. 

- Думаєш, що вона могла щось бачити?

- Я цього не виключаю…

- Ну то підійди й запитай! - Як у Дена все просто, може й дійсно, а чому ні? Навіщо все ускладнювати? 

- Напевно так і зроблю! 

- А що ти робитимеш після тренування? - Він зупинився й зловив грушу.

- Ти знову щось пропонуєш? - Поцікавився я.

- Все залежить від тебе! - Його обличчя стало серйозним. - На що ти здатний! Але… Спочатку, напевно, слід перевірити тебе в спарингу.

- Ну що? Підходжу? - Запитав і Ден пропустив один з ударів боксерською рукавицею у свій бік, той навіть не скривився.

- Не погано! Але мій восьмирічний брат б'є краще! 

Захекані вдвох переводимо подих.

- Поглянь! Схоже дівчата закінчили “стрибати”, бо починають розходитися! Поквапся! Якщо хочеш запитати! - Підказав Ден.

Позбувся боксерських перчаток, на ходу начепив свій светр й попрямував у той бік.

Ніку аж у бік сіпнуло коли вона помітила, що я наближаюся. 

- Жень, ходімо! - Видавила з себе, вчепилася в руку подружки й потягнула її за собою. 

- Машо! - Окликнув однокласницю Мії. - Можна тебе на секундочку?

Інші дівчата зашепотіли.

- Мене? - Перепитала вона й озирнулася на всі боки.

- Так! - Ствердно кивнув.

- Добре дівчата, до завтра! - Вона попрощалася й несміливо направилася в мій бік. 

- Привіт ближче! - Спробував ласкаво посміхнутися, бо дівчина виглядає аж занадто скутою та напруженою. Невже я такий страшний?

- Привіт! - Тихо відповіла. 

- Мене звуть Слава, я брат Мії. Можна тебе запитати дещо про вечірку на базі відпочинку?

- Можна, але я багато не бачила! - Знизала плечима дівчина. 

- Мія посварилася з кимось? 

- Ні-ні! - Заїкаючись відповіла Марія, проводячи поглядом Емму з подружками аж до самих сходів униз.

- Так! - Пошепки додала вона щойно дівчата щезли з виду. - З Еммою, а потім її скинули у воду.

От чому сестра була мокрою. 

- Емма штовхнула?

- Ні! Хлопці! - Так само пошепки продовжила Маша. - Їх Емма запросила, я тих хлопців не знаю. Я злякалася й тому не втрутилася. Вибач! Мені попало б від батьків, якби я теж прийшла мокра і для мене це була б остання вечірка... А потім я вирішила, що за нею приїхали, бо Мія пішла, нікому нічого не сказавши. 

- Ти дала їй сірий світшот? 

- Ні! - Похитала головою однокласниця Мії. 

- А хто не знаєш? 

- Почекай! - Вона заплющила очі, пригадуючи. - Здається я знаю кому належить та річ.

- І можеш назвати ім’я? 

- Це Ніка! Ви розминулися щойно! 

Ніка! Ніка! Знову всі дороги… 

Збіг? 

Божевілля!

- Агов! - Ден поплескав мене по плечу. Може й не раз плеснув, та я не відразу прийшов до тями. - Досить лупцювати стіну. Якщо хотів вразити дівчину, то вона вже давно пішла! - Він показав рукою на вихід. 

- То твоє запрошення в силі? - Набираю повні груди повітря.

- Так! - Очі мого нового-старого приятеля таємниче заблищали.