ГЛАВА 5

Вероніка.

Ось і в моєму випадку не справдилося. Мій нічний знайомий незнайомець так більше і не з'явився. 

Життя закрутило. Екзамени. Заліки. Випускний клас, як не як. 

Лише увечері наодинці з собою хотілося мені цього чи ні, але в пам'яті знову виринав Славка, наша зустріч і поцілунки по дорослому.  

- Не знаю, що там у тебе сталося, Ніко! - Вигукнула Аліна й увірвалася, наче вихор до моєї кімнати. - Але досить нудьгувати! Зараз ти встаєш з ліжка! Фарбуєш гарні оченята і ми разом йдемо обирати тобі сукню на випускний вечір. 

- Я не піду! - Обійняла подушку. 

- Знову ти за своє! - Сестра насупилася. 

Звичайно за своє. Що я маю їй сказати? Те, що бачу, хто насправді її найкраща подружка. Яка вона в біса подруга? Наче я ніколи не помічала, якими очима ця Інка дивиться на її Іллю. Хоча зараз і ворог за друга. Особливо, якщо є шанс позбутися того негідника. 

Може всі закохані дівчата такі сліпі? І я не виключення? 

А чи насправді можна ось так взяти і закохатися у незнайомця за один вечір, з першого дотику чи поцілунка? Покласти руку на серце і відверто промовити, - “Так це і є любов!” Як знати напевно, що не обдурюю себе? Що не плутаю з симпатією, жалем, цікавістю чи  пристрастю. Як мені недосвідченій взагалі розрізнити все це?  А ще, що не вигадала такого собі “dark angel” таємничого “поганого хлопця”, на котрих так “западають” хороші дівчата. От тільки я зовсім не хороша! Я ще та “штучка”, хоч про це не знає жодна душа! 

Може все ж таки ця мара просто наснилася. Насправді нічого не було. І Слава лише плід моєї уяви?

Інша причина мого небажання йти на випускний - Емма! Рідна сестра Інки. От саме той випадок, коли з деревинки однакові апельсинки! 

- Ходімо! - Знову затягнула свою пісню сестра. - Я знаю, ти будеш потім жалкувати, що пропустила свято. Це як квиток у доросле життя. Розумієш!? Не пройшла цю ініціалізацію…

- Лишуся маленькою? Це так не працює, Аліно! Добре ходімо, бо будеш скиглити й надалі! - Здалася я, розуміючи що від мене не відстануть.

І ось я вже в примірочній. Вглядаюся в дзеркало на повний зріст.

- Ну де ти там, покажись! - Гукає Аліна.

- Ось! - Виходжу нарешті й кручуся. 

- Яка ж ти в мене красуня! - Плескає в долоні з задоволеною посмішкою на вустах. 

Довга до самої підлоги бежева сукня-олівець на тонких бретелях розшита тисячею блакитних бісеринок. 

- Шкода хлопців, ще поб'ються за право першого танцю з тобою! 

- Нічого з ними не станеться! - Повертаюся назад до кабінки. 

Все! З мене досить! В решті-решт я не обіцяла не шукати хто ж ти такий  - Слава Богун! 

Слава.

Якщо ця дівчина ще раз запитає мене чи їй личить ця сукня, чи вона гарна в ній, я зійду з розуму! 

Знову увімкнув сотовий, вже напевно десятий раз за день. Соцмережа Інстаграм, сторінка Ніки. Жодного нового фото за останній місяць. Наче її життя завмерло. 

Ось на цьому кадрі вона усміхнена, очі яскраво світяться. Тут, в променях сонця - зосереджена! А на цій фотографії дуже гарна. 

- Все! Я вирішила! Цього разу остаточно! - Вигукнула Мія* (Скорочено від Соломія). - Хоча…

- Ні. Ні.  Перше слово дорожче… - Я схопився й обійшов навколо сестри. - Неперевершена красуня в цій темно-синій сукні.

Коричневе, кольору темного шоколаду волосся обрамляє овальне обличчя. Очі, як у вітчима -  сірі, мигдалевидної форми. Рівний носик і пухкі, як у мами губи. 

Соломія (Мія)

Це я на них не схожий. Мій батько помер рано, його я майже не пам’ятаю. Та бабуся частенько полюбляє нагадувати мені, чия кров в моїх судинах… І якщо не візьму себе в руки, то врешті решт, закінчу як він. Та це мені вирішувати, як саме хочу прожити своє життя.

А зараз, в цей момент щиро радію, що Мія поступово почала відходити від пережитого. 

- Ти підеш зі мною на випускний? - Схопила мене за світшот й зобразила очі кота з мультика. 

- Не чіпляйся до мене, жінко! - Спробував відчепити її руки. - Відпусти, зіпсуєш мою улюблену річ. 

- Улюблену! Пф! - Вона скривилася так, наче я позичив свою чорну кенгурушку у якогось бомжа. - Та її вже час викинути на смітник. Або віддати на ганчірки. Он навіть рукав зашитий! 

Я промовчав, лише насупився.

- Погоджуууйся! -Затягнула вона. 

- Ну що я там забув? - Хоча. Одна причина все ж таки є. 

- А пригледіти за мною? Врахуй! Якщо не підеш обов'язково нап’юся й танцюватиму на столі! 

- От ці подробиці бабусі й розкажи! Тоді вже точно залишишся вдома! - Глузую над нею.

- Ти! Ти! Нестерпний! 

- Мерсі за компліман! - Промовляю голосом Проні Прокопівни з фільму “За двома зайцями”.

- А сьогодні випускний одночасно у всіх одинадцятих класах вашої школи? - Боже, я зараз серйозно збираюся з нею туди піти? 

- Так! - Вона відчула мої вагання. - То ти підеш зі мною?