Глава 2

Східне крило гуртожитку пахло інакше, ніж головний вестибюль.

Тут не було лимонного воску та благородної старості. Тут пахло засобом для чищення килимів з різким хімічним відтінком лаванди — не тієї, живої, з маминого підвіконня, а синтетичної, мертвої, — і ще чимось невловимим. Запахом сотень тіл, які пройшли цим коридором до неї. Запахом чужого життя, вкарбованим у стіни.

Еллі йшла коридором третього поверху, і дошки під витертим килимом жалібно поскрипували, наче скаржилися на її вагу. Вона була тут чужою, і навіть підлога це відчувала. Стіни були обклеєні шпалерами в дрібну квіточку — вицвілими, з ледь помітними стиками, де малюнок не збігався на якусь частку дюйма. Ця недбалість, ця крихітна тріщина в досконалості Ешфорда, дивним чином заспокоювала. Навіть тут є вади. Навіть тут.

Номер 317. Двері були такими самими, як і всі інші в коридорі: темного дерева, з латунною цифрою, начищеною до блиску. Але на цих дверях, на відміну від інших, не було маркерної дошки для записок, не було наклейок з назвами музичних гуртів або грецькими літерами жіночих клубів. Гола. Порожня. Та, що чекає.

Еллі дістала з кишені спідниці ключ — старомодний, важкий, з круглою голівкою, на якій було вигравіювано «317». Він був холодним і гладеньким, і вона на мить затримала його в долоні, відчуваючи його вагу. Мій. Це моє. Хоч щось.

Замок клацнув з приємним, солідним звуком. Двері відчинилися безшумно — петлі були змащені нещодавно.

Кімната була маленькою.

Еллі завмерла на порозі, впускаючи в себе простір. Вікно — одне, але високе, від підлоги майже до стелі, з білою дерев'яною рамою, на якій фарба лягла нерівно, залишивши мікроскопічні напливи. За вікном, в обрамленні важких, темно-бордових штор, які явно пам'ятали ще випускників вісімдесятих, виднівся шматок газону та край штучного озера. Зараз, у ранковому світлі, вода здавалася аркушем пом'ятого срібла. Біля вікна стояв письмовий стіл — масивний, дубовий, подряпаний часом. Подряпини були різної глибини та давності: від легких, поверхневих, залишених, імовірно, кульковою ручкою, до глибоких борозен, наче хтось у приступі люті чи розпачу встромляв у дерево лезо ножа.

Еллі провела пальцем по одній із таких борозен. Дерево було гладеньким, відполірованим чужими дотиками. Хто ти був? Що ти тут писав? Чого боявся?

Біля протилежної стіни стояло ліжко. Вузьке, застелене білою постіллю, від якої пахло крохмалем і праскою. Подушка була збита так, ніби на ній ніколи не спали. Біля узголів'я — маленька тумбочка з латунною ручкою у вигляді левової голови. Лев дивився на Еллі порожніми очима, і в його оскалі було щось насмішкувате. Шафа — висока, з дзеркалом на внутрішньому боці дверцят. Еллі відчинила її. Усередині пахло кедром і порожнечею. Полиці були голими, тільки на верхній лежав складений аркуш паперу — інструкція з пожежної безпеки та розклад першого тижня.

І все.

Жодних прикрас. Жодних слідів попереднього мешканця. Кімната була стерильна, як лікарняна палата. Вона чекала, щоб Еллі наповнила її собою, своїм запахом, своїми речами, своїми страхами. Але в Еллі не було з собою майже нічого. Рюкзак з підручниками та яблуками. Маленька косметичка з зубною щіткою та пастою. Змінна спідниця й дві блузки. І камінець у кишені.

Вона скинула рюкзак на ліжко. Пружини жалібно скрипнули. Еллі підійшла до вікна й притиснулася лобом до холодного скла. Скло було старим, з легкою хвилястістю, що спотворює реальність. Озеро внизу здавалося рідким ртутним дзеркалом. На газоні, далеко внизу, двоє дівчат у формі Ешфорда сиділи на пледе, схрестивши ноги, і сміялися над чимось у телефоні. Їхнє волосся блищало на сонці. Вони були частиною цього світу. Вони належали.

Еллі заплющила очі. Повіки були гарячими, сухими. Вона не плакала. Вона не вміла плакати легко — сльози завжди застрявали десь усередині, перетворюючись на тугий, гарячий грудку під горлом, який доводилося ковтати знову і знову.

Вона відійшла від вікна й почала розпаковувати речі.

Це зайняло сім хвилин. Рівно стільки, щоб розкласти мізерний вміст рюкзака по полицях, які тепер виглядали ще більш порожніми й сирітливими. Яблука вона поклала на тумбочку, поруч із левовою головою. Вони лежали там — зелені, тверді, з крихітними цятками іржі на шкірці, — як виклик стерильності цієї кімнати. Я тут. Я справжня. Я пахну землею та кислим соком.

Вона взяла одне яблуко в руку. Шкірка була прохолодною, трохи шорсткою. Вона піднесла його до носа. Запах був різким, зеленим, майже агресивним. Запах дому. Запах їхнього заднього подвір'я, де стара яблуня, крива й вузлувата, щороку давала врожай цих твердих, негарних, але неймовірно смачних плодів. Батько завжди казав, що ці яблука — як їхня родина: ззовні неказисті, але всередині — справжні.

Вона надкусила. Хрускіт розлігся в тиші кімнати, як постріл. Сік бризнув на губу, кисло-солодкий, терпкий. Еллі жувала, дивлячись у вікно на озеро, й відчувала, як грудка в горлі стає меншою. Їжа. Проста, тваринна дія. Яблуко. Дім. Вона справлялася.

У двері постукали.

Не голосно, не вимогливо. Короткий, ввічливий дріб кісточками по дереву. Еллі завмерла з яблуком у руці, не донісши його до рота. Серце знову дало збій. Хто? Навіщо? Вона нікого тут не знала. Може, комендант? Може, якась офіційна процедура?

Вона повільно, намагаючись не шуміти, поклала яблуко на тумбочку, витерла губи тильною стороною долоні й підійшла до дверей. Подивилася в очок. Риб'яче око лінзи спотворило коридор, перетворивши його на вигнутий тунель, у центрі якого стояло кругле, смішне обличчя з величезними окулярами.

Еллі відчинила двері.

На порозі стояла дівчина. Невисока, ледь діставала Еллі до плеча. У неї було кругле обличчя з пухкими щоками, на яких, здавалося, ще не зійшов дитячий рум'янець. Величезні окуляри в товстій черепаховій оправі сповзли на самий кінчик носа. Чорне, пряме волосся було стягнуте у дві смішні кіски, перев'язані яскраво-рожевими резинками з маленькими пластиковими полуничками. Вона була у формі Ешфорда, але спідниця сиділа на ній трохи криво, блузка була заправлена недбало, а краватка зав'язана вузлом, який явно не відповідав статутові. У руках вона тримала картонну коробку, з якої стирчали якісь проводи, книжки та упаковка шоколадного печива.