Шестикрилець

СОНЦЕ В ГАЛИЧІ

СОНЦЕ В ГАЛИЧІ

У кожному серці розкинулася горілиць утома. Не так утома, як вечірня насолода ясним днем, величавим, обновляючим пережиттям. Гомін дзвонів, грюкіт колісся, погейкування виснаженого степовим вітром юнацтва, рев добичних стад, дикий клекіт половецької череди, гнаної вперед витязів ударами копія, стихійна радість товпи, схвильованої шепотом незрівнянного враження, дурманом хвилини, розколихували Галич від досвіта аж по вечір, зелений як емаль, весь в іскрах, піснях і росах... Там, де дугою обгинаються бори, повз княжий замок, двічі обведений заборолом, із трьох сторін захищений водами Лукви, плигали якраз останні сотні дружинників на баских конях, серед блиску дорогих покрас у чорняві списів, що хвилювали, ніби очерет, у завивному вітрі. Непорушні постаті вартових з правицею на рогатині виростали над стінами, як залізні відливи,— вони стрічали побідників щонайбільшою войовницькою шаною: мов у крицю закутим, гордовитим мовчанням. Зате ж ціле узгір'я аж під глибінь ровів, Бабин торг, ще й передмістя, доки сягало око, обліпило чорнолюддя пасмужно-жовтим кетягом, ніби рій бджіл липову гілляку.

Гамір ішов немовби зморений уже і стишений у собі; один по однім ущухли дзвони, ще тільки благовісник із собору святого Панталеймона розсипував куриво натхненного поклику, та і його пісня в якійсь хвилині заламалася у своєму пориві і замовкла самотою.

Нахилилася сутінь, повіяло тихим леготом, із бурі красок остався тільки сивий пил, що не хотів опасти на лиснючі води потоків і простерся плахтою над осоками великої поріччини.

Ще високий, проникливий крик із просторів, від рудавин приспаних лотачем, кудою плем'я смерде погнало на ніч босоногого половчина, ще шум відпливаючої метушні вздовж вулиць та площ Галичина — й над прегарною долиною розсунулася знемога...

Князь Роман у гридні своїй сів — лицарський пояс на долівці валяється, обіч фрязький меч із зловіщою смугою, з рожевим вогнем на смертоносному заломі вістря. Закурена кирея й нагрудник із мідяних виток жбурені через ослін.

На стільному кріслі широко розкинувся Мстиславич. Емблема самодержця — круг із золотої бляхи, протятий наскіс трираменним хрестом,— блимає блідо над чорним чубом Шестикрильця. Стопи в понівечених копитцях, зшитих на підошва бронзовим дротом, недбайливо витягнув на долівці, гей би у лісі проти димного багаття.

Він тільки що віднаходив себе у відривчастому стукоті над бровами, у відщепках бойових звидінь, у стоязикому гомоні пережитого. Розколихані на непроглядних просторах думки носив бурхливий пал побідника, хоч сварка з Рюриком по дорозі з походу, стара зарва за жінчине придане, коштувала сили й не давала забути про себе. У страхітному душевному двобої на квітчастих канівських горах він, правда, вийшов переможцем: велів тестя постригти силою та заперти в монастир, у лісову пастку, де крізь граніт келій капотять сонливі сльози вічних джереловищ, а на дверях неперекупний воротар: самодержцеве ім'я. Так, віднятий собі Торчеськ, Канів, Трипілля, Корсунь, Богуслав він заплатив двічі твердим ударом: княгиню, що виїхала в Київ стрічати його хвалу, мало не в самій сорочці велів гнати батькові під поріг і ще далі, у чернечий затвір, глухе дупло пущі, де з-під кропив і блекоти позіхають челюсті підземного храму. До смерті бути їй там, обсміяній, окраденій із шовкових кіс, із спілих утіх жіночого літа!

Він обтряс ховзку дрож: із перської хустки, простеленої на ставнику зі свічами, знову нахлинув спомин... У сутінках минулого князь віднайшов лагідно схиле плече Рюриківни, звабливу лінію шиї під рісками голубого завою, вухо з рум'яним світом від потрійних рубінових терез. Бачив її із-за стулених пальців над бровами, як загорнена в темінь чернечих риз, струнка, соколоока, з местними устами, накликує на нього хмару Ефіопів із крилами лилика, втуленими цупко під волохаті рамена... Як шепоче по дебрах круг монастирських стін із червонокопитими дияволами або зойком-перелетою стрибає по черездоріжжях разом із вітром, що свище в її пахучім волоссі...

О, як дратувала його непереможна влада Таємного над ним, насильником!

Пісок котився з однієї чаші в другу, бояри стояли в шанобі біля дверей, в дорогих плащах, ясних ковпаках, а все князеві думці.

— Молі поїдають одежу, людину ж журба,— говорив до сусіди, догадливо звівши брови, господар на П'ятиборах, по третій раз удовий Ігор Молибожич.

У цю мить долетів із хоромів стишений голос володаревої доньки, розлучниці Федори. Стелила словами, як раннім теплом по лані, ще й смугою ярої свічі, що її заслонювала перед продувом: уста в червоне сердечко витяті, голова відхилена взад вагою кіс, звитих під жіноцьким наголовником, у мереживах.

Оповідала комусь-то обіч:

— Я в мами як квітка собі гойдалася, а тепер молодості моєї ніде не видно...

Зашуміла на порозі її рутьмяна камка, зацоркотіла силянка на шиї з темною впадинкою: княгиня з поклоном розсвічувала нічну лампу іконам. Це була дяка за поворот оцього достойного грозовитого мовчана, розкиненого, мов у лісі перед димним багаттям.

А тоді схилилася низько перед ним, задуманим зловіще, й навколішках, як слід доньці, стала розмотувати ремені його важкого похідного взуття, зручно вдягала на батькові стопи чисті м'які шкурянці.

За княгинею, як тінь за сонцем, майнув по гридні стрункий Ізбийгнів, молодший син Путяти з Полкинь.

— Не звелите чого, отче, заки відійду? — сказала. А подумала інше: відійшла б, ради матері, себе!

Бо хіба добре сталося, що батько прогнав із краю її меткого, хоч і зависного, чоловіка, її ж самій велів зостатися із собою, перечеркнув її молоде життя, щоб не вчинено з неї закладниці проти нього? Так, вона відійшла б без вороття! Тільки хто тоді вітатиме батька-владаря з дороги? Хто спалить світло Богу? Витязькі ноги обмиє в цілющім зіллі, обвине льняними онучами, постелить білу доріжку перед ложем?

Тужливі, ласі, люті очі поплелися за скиптром її краси. Якийсь завидько з гнівною застановою пошепки притакнув тій поранній вроді словами, що їх давно вже обносили чередарі поміж медульку й чорнобривець:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше