Глава 5

Алла не одразу вимкнула панель. Вона ще кілька секунд дивилась на екран, ніби чекала, що рядок знову з’явиться сам.
Не з’явився.
У кімнаті стало тихо.
Занадто тихо.
Зоряна Кравченко стояла біля столу, не втручаючись. Вона вже відчувала: зараз буде щось важливе.
— Алло… — обережно почала вона. — Ти щось зрозуміла?
Алла Льодан не відповіла одразу.
Вона повільно провела рукою по панелі, ніби перевіряючи, що все на місці. Потім відійшла на крок назад.
— Це не збій, — сказала вона тихо.
Зоряна насупилась.

— Тобто?
Пауза.
Алла вдихнула глибше, ніж потрібно.
— Я спочатку думала, що це помилка синхронізації… або старий модуль… — вона похитала головою. — Але так система не поводиться.
— А як вона поводиться? — запитала Зоряна.
— Як… — Алла на мить замовкла, підбираючи слова. — Якби хтось знав, куди натискати.
Тиша зависла між ними.
Зоряна повільно випрямилась.
— Ти зараз про що?

Алла відвела погляд.
— У нашому місті не так багато людей, які можуть працювати з такими системами.
Зоряна мовчала, чекаючи продовження.
— Я знаю кожного з них, — додала Алла.
І знову пауза.
Цього разу довша.
— І хто це? — тихо запитала Зоряна.
Алла стиснула губи.
— Я не хочу робити поспішних висновків.
— Але ти вже зробила, — спокійно сказала Зоряна.
Алла глянула на неї. Коротко. І відвела погляд.
— Є троє, — сказала вона після паузи. — Хто міг би це зробити.
Вона говорила рівно, але в голосі з’явилась напруга.
— Матвій Гора…
— Зоя Тиха…
— і Микита Ліщенко.
Зоряна повільно видихнула.
— Ти серйозно зараз?
Алла не відповіла одразу.
— Я не кажу, що це вони, — тихіше додала вона. — Я кажу, що… інших варіантів майже немає.
Зоряна схрестила руки.
— І в кожного є причина?
Алла ледь усміхнулась. Гірко.
— На жаль.
— Матвій? — уточнила Зоряна.
Алла на мить заплющила очі.
— У нас був… не найкращий розрив.
— “Не найкращий” — це як?
Алла не відповіла прямо.
— Він вважав, що я його недооцінюю.
Зоряна кивнула, ніби запам’ятала.
— Добре. А інші?
— Зоя, — сказала Алла. — Вона хоче зайняти весь ринок. Повністю.
— Монополія? — перепитала Зоряна.
— Саме так.
— І ти думаєш, вона могла…
— Я думаю, вона здатна на дуже точні дії, — перебила Алла. — Без шуму.
Зоряна трохи нахилила голову.
— А Микита?

Алла коротко видихнула.
— Він після конкурсу сказав, що я ще пошкодую.
Тиша.
Цього разу важка.
Зоряна подивилась на неї уважніше.
— І ти досі вважаєш, що це “можливо просто збій”?
Алла не відповіла.
Вона знову глянула на панель.
Екран був чистий.
Ніби нічого й не було.
— Я хочу помилятися, — тихо сказала вона.
І в цей момент у глибині будинку знову ледь чутно клацнуло.

Обидві одночасно повернули голови.
Алла не рухалась.
— Якщо це хтось із них… — почала Зоряна.
— То він знає, що робить, — тихо закінчила Алла.
І цього разу вона не виглядала впевненою.