Глава 4

Алла ще раз переглянула лог системи. Екран був чистий, але це вже не заспокоювало — навпаки, дратувало.
Винахідниця відкрила прихований рівень діагностики. Те, що зазвичай не виносилось на основну панель, тепер було єдиним способом зрозуміти, що відбувається.
— Я не повинна була це бачити одразу, — тихо сказала вона.
Зоряна стояла трохи позаду. Вона не торкалась нічого, просто спостерігала, як змінюється обличчя подруги.
Зоряна Кравченко не розуміла коду, не читала рядків і не бачила того, що бачила Алла. Але вона добре бачила інше — напругу.
— Це вже не той випадок, коли ти кажеш “щось трохи глючить”, так? — обережно запитала вона.
Алла не відповіла одразу.
На екрані з’явився список вузлів. Усі були стабільні.
Усі, крім одного.
Назви не було.

Лише порожній рядок.
І статус: активний.
Алла повільно нахилилась ближче.
— Цього… тут не існує, — сказала вона майже пошепки.
Зоряна насупилась.
— Як це — не існує?
Алла провела пальцями по панелі, переходячи глибше в систему. Секунди тягнулись довше, ніж мали б. І що далі вона заходила, тим більше зникало звичного порядку.
— Це не помилка, — нарешті сказала вона. — Це щось, що поводиться як частина системи, але не має запису в ній.
Зоряна повільно видихнула.
— Тобто… воно всередині?
Алла не відповіла. Бо слово “всередині” вже не здавалося точним.

У цей момент у будинку щось клацнуло.
Не в коридорі. Не в кімнаті.
У самій системі.
Алла різко підняла голову.
— Я це не запускала, — сказала вона чітко.
Світло в кімнаті на секунду змінилося. Ледь помітно, але достатньо, щоб це було не випадковістю.
Панель мигнула.
І порожній рядок на екрані оновився сам.
ДОСТУП СИНХРОНІЗОВАНО
Алла завмерла.
— Це неможливо, — сказала вона вже голосніше.
Зоряна зробила крок ближче.

— Що там?
Алла повільно відвела погляд від екрана.
— Воно відповіло.
Тиша в домі стала густою, ніби повітря змінило вагу.
І цього разу система не чекала команди.
Вона працювала сама.