Глава 2

Алла помітила, як світло в кімнаті на мить блимнуло.
Лише секунда. Майже непомітно.
Але вона завмерла.
Такого не було в системі.
Шукачі повернулися так само тихо, як і завжди. Один із них акуратно поклав механічну ляльку на стіл, ніби нічого не сталося. Рухи були точні, відпрацьовані до ідеалу.
Проте в Алли всередині щось не стикувалося.
Серце билося швидше, ніж зазвичай.
Вона сама створювала цих шукачів. Вона знала кожен їхній рух, кожну команду, кожну межу.
І все ж…
Такого раніше не було.

Алла взяла механічну ляльку й натиснула кнопку.
За мить дім ожив.
У коридорах клацнули приховані механізми, і з ніш у стінах висунулися пилозбирачі. Вони рухалися точно й безшумно, ковзаючи по підлозі й меблях. Навіть у найвіддаленіших кутах, де раніше доводилося прибирати вручну, тепер працювали маленькі механічні системи.
Дім прибирав себе сам.

Алла спостерігала, як дім працює сам.
Пилозбирачі ковзали коридорами, шестерні тихо відгукувалися у стінах, а повітря ледь пахло маслом і гарячим металом. Усе було, як завжди… і водночас не зовсім.
Один із механізмів на мить зупинився біля дверей до її майстерні.
Занадто довго.
Алла напружилася.
— Продовжити цикл, — тихо сказала вона.
Механізм здригнувся й рушив далі, але в неї всередині залишилося неприємне відчуття.
Вона сама створювала ці системи. Вона знала їх до найменшої шестерні.
І все ж сьогодні дім поводився так, ніби…
…ніби він пам’ятав більше, ніж мав би.
Алла повільно подивилася в бік коридору.
Світло знову ледь помітно блимнуло.