Алла Льодан зайшла до свого будинку, і механічні крильця одразу зреагували на її присутність. Ледь чутно шурхочучи шестернями, вони підлетіли до неї й обережно зняли шляпу.
— Обережно, — тихо сказала Алла, хоча сама ж і налаштовувала їх так, щоб вони не могли помилятися.
Крильця плавно розвернулися й понесли шляпу до шафи. Дверцята відчинилися самі, всередині загорілося м’яке світло. Річ лягла точно на своє місце.
Алла пройшла далі. Підлога ледь відгукнулася під її кроками — дім упізнавав її і реагував.
Колись вона створювала ці механізми, щоб звільнити людей від дрібної роботи. Щоб у них було більше часу на життя.
Тепер вони просто… робили все.
Навіть те, про що вона не встигала подумати.
Алла зупинилася в центрі кімнати.
— Шукачі, — сказала вона нарешті. — Знайти механічну ляльку.
У стінах щось клацнуло.