Шепіт забутих снів

Сонечко

Тихий вечір огортає дім,
Дівчина сидить у ніжній тиші.
Плед зігріває плечі її,
В руках — кава й списані аркуші.

Та мелодія раптом лунає,
Розриваючи спокійний час.
Дівчина усміхнено читає:
«Сонечко» пише їй знову зараз.

І в цю мить теплішає серце,
Наче світло крізь сутінки йде.
Бо є люди, що навіть у тиші
Залишають у душах тепло.

Цей вірш присвячений людині, яка дуже дорога автору 🫶🏽

Подобається

#961 в Різне
#117 в Поезія

У тексті є: вірші

Відредаговано: 29.04.2026