Глава 30

- Що відбувається? - спитала подруга.

Ну я і розповіла.

Наступний тиждень пройшов спокійно. Тільки Ігоря я більше не бачила. Лише щовечора коротке
смс "Казкових снів" нагадувало, що він не відпустив мене остаточно.

Однак на мою голову впала чергова біль. На репетиціх оголосили, що потрібен недорогий
фотограф. Хтось із дівчат шепнув, що я підробляю у фотостудії. "І тут Остапа понесло..." Всі
накинулись....

Поговоривши з Владом, ми вирішили, що фоткати буду я, він лише допоможе. Необхідна була
реклама і презентаційні фото. А ще короткий ролик для найкращої інтернет пари. Влад погодився надати деякі локації і допомогти з постановкою, але за умови, що він сидітиме в жюрі. І я знаю
для чого це... Він хоче, щоб я перемогла...

Для реклами вибрали одну тему для всіх. Дорога. Байк. Чоловік у діловому костюмі і дівчина у
вечірній сукні. Лише різні постановки. З Ростиком ми якось притерлися , стали щось на кшталт
добрі знайомі. Для нас Влад зробив просто неймовірні фото. Захід сонця, роздоріжжя, ми стоїмо по обидві сторони байка, плечима один до одного і лише пальці рук переплітаються. Та й в Іри фантастичні... І всі пари доволі вдало попозували, а враховуючи, що Влад притягнув цілу команду зі студії погано вийти не могло. Шоу очікувалося грандіозне.

Ще нас спантеличили тим, що буди творчий конкурс. Іра ж зі своїм партнером почали репетирувати танго. А ми з Ростиком нічого придумати не могли. Зрештою вирішили, що будемо співати. Та друзі зі студії домовилися і поставили нам цілий трьоххвилинний номер.

Батьки обіцяли приїхати. Почала нервувати. Залишалося трохи більше тижня. А ще попереду
заліки і екзамени. Та бентежить не це... А дивне мовчання Ігоря. Невже здався? Зрозумів, що
ніколи не змириться моїми принципами. Може воно і на краще.

Дні проходили зі швидкістю світла. Не встигла зрозуміти що настав ранок, як уже вечір. Іра теж
багато працювала. Влад запропонував зробити їй портфоліо. А власниця модельного агентства,
сказала, що візьме її до себе, якщо та займе перше або друге місце у конкурсі. Достойна
мотивація.

Щодо Влада, то бачилися ми з ним часто. Він ще скинув на мене частину паперової роботи. Брав
з собою на ділові зустрічі. Давав читати контракти.

Якось під кінець тижня ми з ним обідали у затишному ресторанчиу.

Зайшла тема про стосунки. Тільки б не почав розпитувати про Ігоря. Хоча він завжди доволі
тактовний і взагалі...

- Знаєш, у мене завжди були чудові стосунки з дівчатами...

- Навіть не сумніваюся, - відповіла, записуючи у рот черговий шматок смаженої риби.

- Але вперше я хвилююся. Що сказати, як підійти. Чим зачепити... Вона така незвична... Хочеться
оберігати її...

- У тебе хтось з'явився ? - мої брови злетіти уверх, а всередині відчула укол схожий на ревність. Я
просто звикла, що він завжди поруч, от і все. Погасила це дурне відчуття.

- Катя, я тебе щось попрошу, а ти обіцяй, що не відмовишся. - він відставив вилку і ковтнув соку.
Рука сіпнулася. Нервує чи що?

- Я не можу так заочно погоджуватися. Тим паче ти сам мене вчив, не можна нічого підписувати
не прочитавши.

Та він накрив мою руку своєю і подивився таким поглядом, що я зітхнула і погодилася.

- Давай сходимо на справжнє побачення. - швидко випалив.

Я навіть жувати перестала. Неочікувано. Потягнулася за склянкою з соком, але не розрахувала добре траєкторію руху і от в наступну мить склянка полетіла вниз. Рідина вилилася на стіл і трохи мені на коліна. Я зірвалася з місця, Влад також. На мій зойк прибіг офіціант. На нас всі звернули увагу.

- Не зовсім стандартна реакція на запрошення на побачення, - нервово буркнув Влад, коли
машина зупинилася біля гуртожитку. До цього часу панувала напружена мовчанка.

- Неадекватна, я б сказала. - сказала, не дивлячись на хлопця.

- Я просто подумав... Якщо ви з Ігорем вже не зустрічаєтеся... То у мене шанс. Катя - він
повернувся і взяв мене за руки, - Ти мені подобаєшся... Дуже... І я готовий зробити все що
завгодно, тільки б ти була щаслива. - його погляд пробився в душу. Серце зжалося.

- Влад... Я... Не знаю, що тобі сказати... Зараз стільки всього навалилося, що я не маю часу
аналізувати ще й власні почуття... Ти дуже добрий і красивий... І мені подобається проводити з
тобою час... Ти завжди поруч, коли мені це необхідно... Але мені треба подумати... Дай мені
трошки часу... - думки літали. Я не хотіла його втрачати... Але побачення... Не знаю...

- Я не чекаю, що ти зараз же кинешся в мої обійми. Я не хочу форсувати події і заставляти тебе. Давай домовитись, після конкурсу, я дам тобі кілька днів відпустки, ти відпочинеш, все
обдумаєш... Або поїдемо десь на вихідні, скажімо в Карпати...

Я лиш ледь помітно кивнула. Ні,   ну з горами перетнув палицю, хоча... Він і так все знає, тож
боятися мені нічого... Головне, що він на мене не тисне і дає час... А там побачимо...

Посидівши ще хвилину мовчки, я подякувала за все і все -таки поцілувала його на прощання,
затримавши свої вуста на його щоці на кілька секунд довше, ніж це дозволяв чисто дружній
поцілунок. Він це відчув і ледь помітно посміхнувся. Його обличчя повільно наближалося домого... І тут наче знак СТОП! Наче червоне світло, у пам'яті сплив образ Ігоря... Ті бездонні, по
чарівному сумні очі. Різко відстані лася. У голові почувся звук гальм. Це ти - гальмо, Ясиновська!
- закричав внутрішній голос. - Тобі проблем мало?

Кинула швидке "бувай" і вискочила з авто. Обганяючи вітер помчала в кімнату. Там сеанс
психоаналізу мені провела Іра, запевняючи, що нічого страшного не сталося, і стосунки з Владом-
це найкращий варіант для мене. Головою я це розуміла. Він добрий, мудрий, красивий... І
сприймає мене такою яка я є... Тільки от серцю не накажеш...