Глава 28

Одне слово вжите в множині замінило кілька сеансів у психолога.  Воно дало  відчуття,  що я не сама і всі переживання розділилися на половину.  Знову дало відчуття опори. 

Цей понеділок став знаковим у моєму житті.  Починаючи з нього я почала багато думати,  переосмислювати,  а життя,  так взагалі,  понеслось у шаленому темпі.  Навчання,  робота,  репетиції,  спортзал  косметолог,  правильне харчування...  До кінця тижня я вимагалася настільки,  що ні розмовляти,  ні чути про той конкурс краси не могла.  В цьому є і свої плюси.  Про Ігоря майже не думала. Хоча кого я обманюю. Кожного вечора заплющуючи очі я бачила його.  Уявляла нашу зустріч,  продумувала діалоги,  шукала хепі еду... Наївна... 

Наяву ж бачила його тільки один раз.  Коли виходила з спортцентру.  Хто б міг подумати,  що він теж сюди ходить.  Як тільки побачила автівку,  застигла мов вкопана.  Іра спробувала мене потягнути,  щоб ми гордо пройшли повз,  але її місія з тріском провалилася.  Я просто стояла і спостерігала за тим, як він плавно виходить з машини,  як зваблюючим жестом загортає чорняве волосся назад,  як відвертає обличчя від пронизливого вітру.  В якусь мить наші погляди пересікаються. Здивування в його очах швидко змінюється на радість, яка теж блискавично потухає,  а замість неї з'яляється крига...  Цей холодний і навіть байдужий погляд наче удар вибиває повітря з моїх легень. Та він просто розвертається і за мить зникає за дверима спортзалу.  

Отак просто взяв і пішов.  Не сказавши жодного слова,  не кивнувши головою,  наче я випадковий перехожий.  Хоча ні,  він дивився на мене як на муху.  Яка, в принципі далеко і не кусає,  але все- одно нервує.  До горла підкотив комок.  Ну ні,  плакати я більше не буду. Взявши Іру під руку,  заставила ноги ступати у протилежному напрямку.  А далі щоденні турботи заставили забути цей пронизливого інцидент.  Забути?  Ха-ха-ха?  Кого ти обманюєш,  Катерино? -  противно розсміявся внутрішній голос. Ну добре,  хай буде призабути , чи то пак, відкласти до вечора.  

А як тільки в кімнаті гасло світло,  в голові включалася лампочка,  що освітлювала всі найприємніші миті проведені з Морозом. І вдіяти з цим нічого не могла.  А може просто не хотіла. Спогади зігрівали і ранили одночасно.  Мазохістка...

На вихідних дома вдалося трішки видихнути. Тижнева втома далась  в знаки,  тому практично,  цілий суботній день я провела в ліжку,  читаючи якийсь бульварний роман.  От у ньому було все ідеально.  Шалене кохання,  несамовита ревність,  всі негативні персонажі,  якимось дивним збігом обставин виявляють свої справжні обличчя,  далі щасливе об'єднання закоханих сердець,  музика,  танці,  палкі поцілунки...  Одним словом, хеппі енд.  Жінки плачуь, чоловіки йдуть курити... 

Ех...  Закрила я книгу.  Жаль,  що в реальному житті не все так просто. 

За смачню вечерею ми нарешті заговорили про конкурс. 

- Не знаю мам,  напевно я все таки відмовлюся від участі.  Воно стільки часу забирає...  А ще навчання. - сказала я запихаючи в рот черговий кусок деруна із сметаною. Ох,  бачив би мене зараз мій тренер...  

- Навіть не переймайся тим навчанням.  То дурна трата часу і нервів.  Головне,  щоб ти вдало заміж вийшла.  - слова,  які я періодично чую з дитинства, неприємно різанули. 

- Чув би тебе зараз тато,  - я видавила посмішку. 

- Ой,  подумаєш... Він і так знає моє відношення до навчання.  От він має дві вищих освіти і що з того?! Їздить хто знає куди на роботу... -  вона закотила очі,  а я тихо про себе зітхнула.  Скандалити не хотілося,  тому коментувати більше не стала.  Але через хвилину мама все ж продовжила...  Тактовністю вона особливо не відрізнялася.  - А от конкурс краси чудовий спосіб показати себе і піднайти вигідну партію. 

- Мам ти серйозно? Хочеш мене подорожче продати? - не витримала я. 

- Донечко,  я прости хочу для тебе кращого життя.  Щоб ти не крутила в селі хвости свиням. 

- Почекай,  ти ж сама вибрала життя в селі? 

- А що у мене був вибір?  У палаці жити мені не пропонували!  А між квартирою і будинком в селі,  звісно я вибрала село. Але для тебе я хочу іншого.  Щоб ти жила у величезному котеджі десь у приміський зоні,  щоб там була прислуга, щоб тобі не довелося працювати. 

-А що я тоді буду робити?! -  отетеріла я

- Діти виховувати,  накази віддавати,  гарно одягатися... 

Я підняла погляд на матір і зрозуміла,  що вона говорить абсолютно серйозно...  З важкістю проковтнула кусок деруна і запивши соком пішла до себе.  

Які ж ми з нею все - таки різні. Туга за батьком загострилася,  тому я взяла телефон і набрала до нього. 

Ніч промайнула швидко і ось я знову у гуртожитку.  Відсунула штори і сіла на підвіконня,  де мирно цвіла подарована казкова троянда. Провела рукою по холодному кришталево у ковпаку. Дивно... Стільки часу минуло,  а вона не в'яне...  І мої почуття до Ігоря не зів'яли ні на йоту. А в грудях защемило... Може дарма я тоді так поспішно поїхала. Може треба було поговорити з ним... 

В такому розпачливому стані мене застала Іра. Вона затягнула в кімнату важку велику сумку і взявши руки в боки голосно сказала. 

- Так,  досить.  Я вже не можу дивитися як ти себе догризаєш.  Ну навіщо себе так мучити?  Та викинь ти вже ту троянду і інші подарунки! - вона потягнулась до квітки та я перехопила і притисла до грудей..

  - Так...  Катюша,  це вже діагноз...  Ну нічого,  щось придумаем.  - вона дивилася на мене як на піддослідну мишу.  -  як там кажуть,  клин клином вибирають? Так от.  Сьогодні сюди приїде Назар з другом і ми з тобою підемо на подвійне побачення. 

- Я нікуди не піду. Не хочу. -  тихо відповіла я. 

- Що ж, тоді так... 

Вона все -таки вирвати з моїх рук футляр з квіткою і вибігши на балкон простягнула руку над землею погрожуючи викинути. 

- Або ти ідеш,  або я кидаю! 

-Як ти можеш? - заплакала я.  -  Тобі мене зовсім не шкода?