Глава 26

Київська квартира Мороза виявилася дуже схожою на Франківську. Тільки трохи менша. Виконана в строгих біло-чорних глянцевих тонах, притягувала погляд своє незвичайністю, але водночас відштовхувала холодом. Вона прекрасно відображала глибокий світ свого хазяїна. 

Я провела рукою по журнальному столику. Дивно... Зовсім немає пилюки.  Підійшла до вікна, з якого відкривався фантастичний краєвид. Ще б пак... Все - таки 15 поверх... Престижний район. Тряхнула штору. Чиста... Свіжа... Скільки він вже тут не був? 

- Вчора тут добре попрацювала клінінгова служба. - він наче прочитав мої думки. Підійшов і став позаду. 

- А ключі? - я не могла відірвати погляд від такого вигляду Дніпра.

- У вахтера. - він нахилився і ніжно торкнувся губами моєї макушки, вдихаючи запах. По спині побігли мурашки. Далі акуратно зібрав волосся переклав  його на праве плече, тим самим відкриваючи собі доступ до оголеної частини шиї. Його руки повільно обвили мою талію і притягнули ближче до себе. Я закрила очі, поклала, голову на  плече і кілька хвилин насолоджувалася теплом і чарівною атмосферою.

- Хочеш відпочити чи підемо дивитися місто? - спитав він повертаючи мене до себе.

- Звісно йдемо гуляти. Тільки мені спочатку потрібно в душ. - я вибралася з його теплих обіймів і озирнулася у пошуках ванної кімнати.

- А я закажу нам щось поїсти.  Піцу будеш? - він махнув рукою в бік ванної.

- Краще десь у місті перекусимо. - взявши все необхідне з сумки сховалася за дверима.

Хвилин п'ять я розглядала новомодну ванну  і налаштовувала воду у душі. 

Ставши під теплі струмені нарешті розслабилася. Коли всі процедури були закінчені, я відкрила запотілі дверцята і застигла. Переді мною стояв Ігор із закритими очима і простягав велике біле полотенце. 

Збентежена і з палаючими щоками, чи то від гарячої води чи від сорому, я взяла рушник і швидко закуталась в нього.

- Можеш відкривати, -  тихо сказала

Він пройшовся по мені таким поглядом, яким зазвичай дивляться на те, чого дуже хочеш,  але мати не можеш. Таким, яким дивляться на діаманти чи твори мистецтва. Таким,  від якого по спині біжать мурашки, а всередині літають бабочки.  Присівши, взув мої ноги у теплі хатні тапочки.  Далі зняв з гачка білий  махровий халат і допоміг його одягнути. Окинувши ще раз мене поглядом просто мовчки вийшов, залишаючи мене ламати голову над тим, що це щойно відбулося.

На тремтяча ногах я підійшла до дзеркала і провела по холодному склу рукою. На мене звідти дивилася розпашіла дівчина з несамовитим поглядом. 

Відчуття були двоякі. З одного боку, такий неймовірний, ніжний і простий прояв турботи. А з іншого... а з іншого навіть думати не хочу.

Почала озиратися в пошуках фена, щоб висушити волосся, як почула, що двері знову відчинилися. На кілька секунд зависла. Переді мною стояв мій хлопець, практично голий, стратегічно важливі місця якого прикривало лише полотенце. Він помітив мій зацікавлений стан, однак жодним чином його не прокоментував. І лише піднятий вверх правий кутик губ видав його істинні думки.  

Я прийшла до тями, коли за ним гучно зачинилися двері душової кабіни. Все-таки знайшла той фен. Включила. . І раптом мене осінило. Тут же є всі необхідні для використання речі як чоловічі так і жіночі.  І всі нові, не відкриті. Щоб переконатися все-таки глянула да дату виготовлення  шампуню. Недавно. Невже він так готувався до нашого сюди приїзду, що продумав всі деталі? Уже навіть не знаю чи тішитися чи хвилюватися. Не витримала і все- таки глянула на кабінку. Хоч вона і не була прозорою та силует чітко проглядався. Сама себе присоромила і швидко пішла геть. Від гріха подалі...

Ігор з'явився перед моїми очима, коли я вже була майже готова для виходу. На щастя на цей раз повністю одягнений, хоча це не робило його менш привабливим.

-  Ти в цьому зібралася йти? - запитав, коли я  одягла пальто.

- Щось не так? - я кинулася до зеркала.

- Ти дуже красива, однак одягнена надто легко. Там вночі був приморозок і мряка. Холодіна нереальна... як мінімум потрібен пуховик і шапка.  Сподіваюся ти взяла з собою теплішу куртку?

- Та ні...  це пальто доволі тепле...

-  Та я бачу... добре, сідай. - я машинально підкорилася і всілася на пуфік навіть не задумуючись для чого. 

Він одягнув мені на ноги черевики і акуратно застібнув. Я задихалася  від такої турботи. Так про мене турбувався лише батько...

Взявшись за руки, ми вийшли з дому. На вулиці нас чекало жовте таксі. Через хвилин 20 водій висадив нас біля величезного торгового центру. Дивно, я думала ми поїдемо в кафе...

Хлопець швидко потягнув мене всередину і зупинився лише біля вітрини із зимовими куртками. Я запротестувала, що мені вона не потрібна, але один його погляд заставив мене прирости до землі і мовчки підкоритися. В результаті ми вибрали ще утеплені черевички на невисокому каблуці і навіть ненависну мені шапку, яку той відразу натягнув на мою бідну голову. Чергова сутичка між нами виникла на касі. Ігор не дозволив мені навіть частково взяти участь в оплаті цього шопінгу. Трохи подумавши, я все-таки прийняла ситуацію такою, яка вона є і вирішила, що колись віддам йому гроші. А сума там, треба сказати,  доволі не маленька. Сама собі пуховик за таку високу ціну ніколи не купила б. Але варто зізнатися що речі були навіть дуже красивими і стильними. Що-що а смак у нього є... 

Далі ми побігли в кафе поснідати, чи то бач уже пообідати. Ну а з ситими шлунками вже почали екскурсію по місту.

Встигли побувати в багатьох значимих місцях. Та найбільше мене вразила невеличка прогулянка по Дніпру на паромі. От тут то я і зрозуміла, що пуховик і шапка, не така вже погана ідея. Однак, нелюдський холод, не зміг мені завадити насолодитися картиною, що відкрилася. Пронизливий річковий вітер вився навколо мене, намагаючись торкнутися шиї, і взагалі пробратися під куртку. Та йому це не вдавалося. Він шипів, свистів, обурювався, але я лише посміхалася...  дозволяючи йому хіба що пестити свої руки і підставляла щоки для крижаних поцілунків. Вітер підхопив моє волосся і закружляв у дивному, лише йому зрозумілому танку, водночас шепочучи щось на вухо.  А я лише тихо стояла і насолоджувалася цими митями свободи, легкості,  спокою.