Глава 25

- Хочу бути поруч. - отак спокійно і відверто.

Від його відповіді я на мить затамувала подих. Він більше не говорив, а я не знала що сказати.

- У мене є Ігор, - чомусь ляпнула саме це і вмить пожаліла, адже його обличчя стало серйозним.

- Я знаю. І нічого в тебе не вимагаю. Бути друзями - не злочин.

Я нарешті глибоко вдихнула. Ну що ж друзі, так друзі.

- Добре, - заговорила я після кількох хвилин мовчанки. Я згодна на всі твої експерименти, тільки в мене є одна умова. - Він підняв праву брову. - Я візьму з собою Іру.
Та без проблем. Чим би дитя не тішилося, лиш би не плакало. - напруга між нами спала і далі розмова потекла легко і невимушено.

Іра мало не застрибала від радощів, коли я повідомила, що на нас чекає у найближчому майбутньому. В її реакції я не сумнівалася. А от у мене було якесь двояке відчуття. Здавалося ніби я чогось не розумію до кінця, або впускаю важливу деталь. А ще мене бентежила думка про те, як на все це відреагує Ігор. А може промовчимо? - запропонував внутрішній голос. Таргани в голові дружньо замахали головами, а я лише зітхнула. Зазвичай вони у мене за любий кіпіш, а от Мороза чомусь побоювалися…

Зустріч з власницею модельного агентства пройшла доволі успішно. Каріна виявилася приємною дівчиною, років тридцяти. Сама в минулому модель, тому знала всі тонкощі роботи. Нами зайнялася охоче і сказала, що є з чого ліпити. Після довгої розмови, вона запропонувала нам приходити два рази на тиждень і займатися разом з її дівчатами. 
Далі на черзі був спортзал. Тренер кілька разів обійшов нас навколо і недобре цмокнув. Опісля прочитав коротку лекцію наскільки ми розніжені і дряблі та чому варто тримати тіло в тонусі. Коли Влад сказав, що через місяць ми братимемо участь у конкурсі краси, він зробив такий вираз обличчя ніби вираховує квадратний корінь з числа Пі.

- Часу малувато звісно, - видав він після короткої паузи, - Але постараємося хоч трохи привести м’язи в порядок.

Він на кілька хвилин відійшов, а повернувся з якимись паперами. Там був режим харчування, ранкові вправи і ще якоїсь купа інформації. Мій мозок вже просто відмовлявся все це опрацьовувати. Крім того через день заняття тут і з ним.

Останнім у списку був косметолог. Я вже сто раз пожаліла, що погодилася взяти участь у цьому конкурсі. На дворі глибока ніч, а я вкотре вислуховую, про свої недоліки. Половина з того, що розповідала ця миловидна жіночка пройшло повз мене. Та хвилювало це мало, оскільки поруч була Іра, яка все старанно записувала. Отямилася, коли почула до зустрічі у вівторок. Ввічливо кивнувши я попленталася за своїми мучителями. А дома ж іще купа навчання.

Зайшовши в кімнату я нарешті полегшено видихнула. Ну і день! Голова тріщить, а от Іра навпаки така радісна і збуджена, щось щебече… аж дратує.

Десь серед гори книг і зошитів завібрував мій телефон. Навчання кипіло повним ходом, тому швидко знайти його не вдалося. Але коли врешті цей противний гаджет опинився в моїх руках серце закалатало швидше. ІГОР «Весь день чекаю твого смс… не витримав».  І слідом ще одне ІГОР «Напиши мені щось приємне, моя відрадо». Мої губи самі розтягнулися у посмішці. Все таки ми два ідіота. Я і сама весь час чекала, що він напише або подзвонить.   Перебираючи в думках, що такого приємного можна відписати, нічого путнього не знаходилося. Чи то я за весь день розтратила всю фантазію чи може просто втомилася, але до Ігоря явно не була готова. Тому вирішила озвучити йому своє рішення, яке обдумувала два останніх дні. «Я згодна їхати з тобою в Київ». Не знаю чи правильно чиню, але інакше не можу. Вірніше буде сказати не хочу. У мене чомусь таке відчуття, що ця поїздка буде особливою. У нас нарешті буде більше часу, щоб поговорити і пізнати одне одного. Зблизитись на іншому - духовному рівні, вияснити всі недомовки і довіритися. Таргани дружно кивали головами і підтримували мене, а от ясне мислення скептично підняло брову. - ну, ну… подивимося чим ця авантюра закінчиться… - тихо прошепотіло. все - таки черв’як сумніву точив мене зсередини, але  старалася не звертати на нього уваги. Від нової вібрації телефона мною аж підкинуло. От так задумалася… ІГОР «Це найприємніша новина за довгий час».  Його реакція мене потішила. «Тільки є одна умова». Відписала . ІГОР «Все що забажаєш, моя царівно». Він не заставив мене чекати. «Поїдемо поїздом».

Мені завжди дуже подобався цей вид транспорту. Є в них щось особливе… таємниче… романтичне… ритмічний стук коліс і легке похитування заколисує, ніби колискова. Пейзажі, що пробігають за вікном розповідають німі казки про величну силу природи, про добро і зло… і так хочеться вірити у добре, прекрасне і мудре. Тут своя атмосфера… тут спадає стрес. Часом поруч з вами, чисто випадково (а може і не випадково), подорожують такі ж самі втомлені щоденними турботами душі. Розмови з ними завжди відверті і емоційні. Одна ніч таких оголених бесід замінює кілька сеансів у психолога…

ІГОР «Фух… ну ти мене і налякала. Без проблем. Поїзд так поїзд.» ІГОР «як день промайнув?» я піймала на собі зацікавлений погляд Іри. Їй явно не терпілося дізнатися з ким і про що  переписуюсь. «Швидко, але доволі продуктивно. А в тебе?» ІГОР «Також. Підписав важливу угоду. Тільки недавно повернувся додому. Дивлюся, а тут дечого не вистачає…» Його обікрали чи що? «Чого?» ІГОР «Тебе…». Серце пропустило удар, а дихання на секунду зупинилося. І мені тебе не вистачає… та цього я не напишу… «Ще трішки і буде аж забагато…» ІГОР «Навряд, мені тебе завжди мало…»

- З ким ти стільки переписуєшс? - не втерпіла подруга.

«Ну тоді лягай спати, а  прийду до тебе уві сні»

- З Ігорем.

- Аааа… ну тоді зрозуміло…

- Ір…

- Гм…

- Їду з ним у Київ. - вона перша з ким  поділилася

- Угу… - не відриваючись від конспекта відповіла та. - Що??? - очі у подруги стали по сім копійок, коли до неї нарешті дійшло, що я сказала.

- У його друга весілля…

Телефон вкотре завібрував і моя увага знову сконцентрувалася на переписці.  ІГОР «Хоч так… від мрії до реальності… як від кохання до ненависті… один крок, правда?» Мої очі на хвильку зажмурилися формуючи відповідь. «ні… там сотні кроків, компромісів, намагань, безліч докладених зусиль… а один крок від забаганки до задоволення плоті… один крок від захоплення до розчарування…  ». ІГОР «Головне самому зрозуміти чого хочеш насправді…». Цікаво чи він сам знає чого хоче? А  я? «На даний момент  знаю, що дуже хочу спати і викинути подалі ці зошити… тому спокійної тобі ночі і фантасмогоричних сновидінь». А що мені було ще написати? Що  знаю, що хочу його, але не знаю чи на все життя? Та й яка взагалі імовірність того, що у вісімнадцять років ти зустрінеш людину, з якою проживеш решту свого життя? Холодна статистика твердить, що 80% ранніх шлюбів розпадаються вже через кілька років. І найміцніші союзи створюються після тридцяти. А може ми і є серед тих 20% щасливчиків? Тихо, тихо, - нарешті втрутився у мій внутрішній монолог розум, - про весілля, ще ніхто не говорив, а ти вже розмріялася. Менше сподівань, менше розчарувань. І це був той випадок, коли я з ним  погоджувалася на всі 100. Краще наперед не загадувати. 
Іра знову відкрила рот, щоб продовжити розмову, але її вкотре перебило нове повідомлення. Вона роздратовано стисла тонкі вуста і терпеливо чекала поки я його прочитаю. ІГОР «Викидай,  дозволяю. Спокійної ночі і казкових снів, моя царівно.» Серце йокнуло, а душі знову розлилося тепло.