Я захвилювалася. Чесно кажучи я навіть забула про те, що він пропонував мені поїхати з ним в Київ на весілля друга. Побачивши мій розгублений погляд він накрив мою руку своєю лапою і легко стиснув. Його погляд був зосереджений на моїх очах. Напевно він шукав там відповідь, поки рот вперто мовчить. Я дуже хотіла погодитися, однак щось все - одно стримувало і лякало. Напевно це здоровий глузд. Він підказував, що не варто так сліпо довіряти і їхати в таку далечінь з Морозом. Адже ми не настільки близько знайомі. Та хто його слухав. Не знаю чому, але я готова була ризикнути. Та Мороз й точно не причинить мені шкоди.
- Я не знаю Ігор… - нарешті озвалася. - Це так далеко їхати… а де ми там зупинимося… та й що я скажу батькам… - ну ж бо, переконай мене кричав внутрішній голос.
- Не бачу жодної проблеми. - озвався він, випрямився і прийняв серйозний вигляд. - Поїдемо автівкою. Після обіду виїдемо, близько опівночі будемо там. У мене в Києві є квартира, де і зупинимося. Ну а з твоїми батьками я поговорю. Все їм поясню, думаю, вони не будуть проти.
-Ага, - хмикнув внутрішній голос, - особливо мама, коли дізнається хто ти і чий син. Тоді вже від весілля точно не відвертишся.
- Ні, ні, не треба. - надто поспішно вигукнула я, чим здивувала хлопця. - Я не хочу щоб вони про нас знали. - він нахмурився. - Я щось придумаю… скажу, що ми з групою на екскурсію їдемо. - а це доволі непогана ідея. Хоч і брехати я не любила та й не вміла. Скажу просто їду на екскурсію. А от з ким промовчу…
- Ти мене соромишся? - перебив хід моїх думок хлопець.
На його обличчі застигла гримаса нерозуміння…
- Ні, Ігор, зовсім ні. - поспішила я все виправити. - Я просто не хочу створювати нам зайвих проблем. Мої батьки гіпертурботливі. Хоча, напевно, це нормально, враховуючи, що я в них одна… Розумієш, якщо я скажу, що у мене є хлопець, вони не дадуть тобі спокійно жити. А коли ми розлучимося, то вони взагалі перетворять і моє і твоє життя на жахіття своїм втручанням і повчаннями. - фух… здається пояснила.
- Навіть не «якщо», а «коли» ми розлучимося?! Тобто ти для себе вже все вирішила і питання тільки в часі? Тобто, майбутнього ти зі мною не бачиш? Для чого тоді весь цей цирк? - його голос зірвався.
Він нахилився і заглянув мені у вічі. Біль… розчарування… ось що я там побачила. До горла підійшов клубок. Дихати стало важко. Як же складно йому все пояснити. Спробувала відкрити рота, але слова так і застрягли в горлі. Хлопець опустив голову і зарився руками у волосся. його голосний видих різанув по моєму серці. Поборовши заціпеніння я взяла його за руку і тихо заговорила.
- Так Ігор. Для мене наше розлучення лише питання часу. - він підняв очі і від того, що я там побачила скрутило всі нутрощі. - Ми з тобою не пара. І рано чи пізно ти це зрозумієш… і підеш… тому я хочу бути до цього готова. - це зізнання далося мені невимовно важко.
- А чому ти все вирішила за мене? Чому не спитаєш спочатку мене чи хочу я йти від тебе? - маска гніву перекосила його красиве обличчя.
- Всяке буває… може я тобі набридну, або ти знайдеш когось іншого або…
- Або, - він не дав мені договорити, - У тебе хтось з’явився і ти так тонко намагаєшся мене позбутися? - його тон з кожним словом ставав все голоснішим.
- Якщо б так сталося, ти б знав першим. І так, для інформації, у мене є принципи і повага до себе, тому я не стану зраджувати! - роздратування в мені росло у геометричній прогресії.
- А я по - твоєму стану? Так? - ох… зараз буде скандал.
Але вчасно підійшла жіночка і поклала біля нас чебуреки і томатний сік. Її щира посмішка трохи розрядила обстановку.
- Катрусь, - після кількох хвилин гнітючої мовчанки заговорив Ігор. - Я не знаю чому ти така невпевнена у нас… але напевно у тебе на тебе є причина. Я зараз не буду давати тобі гучних обіцянок типу «від нині і довіку», але скажу одне. Ти мені потрібна. Я вже не уявляю свого існування без тебе. Мені хочеться показати тобі весь світ. Я не можу сказати з упевненістю як складеться наша доля. Іноді життя підкидає, такі сюрпризи, що хоч плач. Але те, що ти є в моїх планах на майбутнє - це безапеляційний факт. Як і те, що з кожним днем ти все глибше осідаєш у мені. І я не збираюся від тебе йти. І тебе не відпущу. Май це на увазі.
Його слова зачепили найтонші струни моєї душі. Від них у грудях розлилося тепло. А від щирості і любові, що плескалася в його очах стало важко дихати. Та зрадницький голос всередині заговорив, що я не була з ним до кінця відверта. А от і ложка дьогтю в цій бочці меду.
- Ігор, ти знаєш про мене не все… я…
- Мені байдуже, чуєш? Немає такої причини, щоб заставила мене відмовитися від тебе. - ці слова були наче гіпноз. І я повірила… в серці міцно засіла надія, що він мене зрозуміє…
Він взяв мою руку підніс до вуст і повільно поцілував кожен пальчик не порушуючи зорового контакту. Це було так незвично і… хвилююче. Далі він повернув її і ніжно торкнувся теплими губами до зап’ястя. Кров закипіла у моїх венах і кинулася до щік. Напруження, викликане непорозумінням, потрохи відпускало і прийшло розуміння для чого ми взагалі сюди прийшли. Напевно хлопець відчув те ж, що і я, оскільки його плечі розслаблено опустилися, а погляд прояснився.
Через хвилину, ми вже наминали ще гарячі чебуреки.
- А у мене є новини… - сказала я коли ми під’їхали до гуртожитку. - Мене затвердили на участь у конкурсі міс нафти й газу - вирішала не тягнути бика за роги і розповісти все як є.
Він повернувся до мене і серйозно подивився. Цей погляд не передвіщав нічого доброго.
- Не думав, що тебе цікавлять подібні шоу. - його голос знову став холодним і чужим.
- А вони мене і не цікавлять, хіба тільки як глядача. - я взяла його за руку, щоб хоч трішки зняти напругу. - Я пішла підтримати Іру, а склалося так, що мене також запросили. Відмовлятися не стала. Ти проти? - випалила на одному видиху.
- Подібні шоу не для тебе. - прозвучало наче вирок