Глава 21

Різким рухом він зняв мене зі стільця і повів на середину залу, де вже зібралося доволі багато пар.  Танцювали ми  скромно. Особливо в порівнянні з іншими. Однією рукою хлопець обвивав мою талію, а іншою ніжно тримав за руку. Я ж свою поклала на його міцне плече. Мені чомусь не подобалися оці обнімання і поцілунки на публіку, як робило більшість закоханих. А ще я пригадала, той перший вечір, коли та блонда обнімала його за шию своїми щупальцями. Рот сам скривився, наче від кислого лимона. Фу… не хочу про це думати.

Прогнавши противні думки, я заплющила очі і насолоджувалася прекрасною музикою і близькістю неймовірного хлопця, який час від часу цілував мене у скроню. Танець закінчився, а мені все не хотілося його відпускати.

- Пішли, я познайомлю тебе зі своїми друзями, - сказав Ігор і потягнув мене вверх до сходів. Та я ледь ступила кілька кроків і запротестувала.

- Стій, ні… я не можу… я не готова… - паніка підступила до горла

- Ти чого? - здивувався той. - Я ж не з батьками веду тебе знайомити.

А й справді, чого це я так хвилююся наче перед екзаменом. Ну не з’їдять вони мене…  а от понасміхатися можуть.

Ми підійшли до невеликої кімнати, яка була відділена від залу важкою сріблястою завісою.  Ступивши туди, я спочатку оцінила інтер’єр і не помітила нічого особливого, за що можна було б дати статус ВІП. Обставлено все було гарно, дорого, у сріблясто-чорних тонах, але у багатих свої причуди… далі мій погляд плавно перейшов на чорний скляний столик, на якому стояло безліч випивки, фрукти і кальян. На двох шкіряних диванах розмістилося кілька людей. І деяких з них я навіть впізнала… першим, хто зміряв мене насмішливо похабним поглядом був стильно одягнений хлопець, з акуратно укладеним рижуватим волоссям, темними очима і наглою посмішкою. Однією рукою він вертів стакан із випивкою, а іншою обнімав мініатюрну курносу блондинку. Взагалі вона було доволі красива, тільки з макіяжем трішки переборщила.

- Я - Лада, - вона першою простягла мені руку і я її потисла. - А це мій хлопець Діма, - я кивнула головою, але руки йому не подала.

Дівчина доволі щиро мені посміхнулася, за що отримала штурхана ліктем від, наскільки я зрозуміла, подруги. Попелиста блондинка вперлася у мене презирливим поглядом і неприязно посміхнулася. А от я її впізнала. Інга здається… не думала, що доведеться з нею зустрітися.  У мене ще після тої зустрічі у ресторані осадок залишився, а тут… наступною хто простягнув мені руку і привітався була рудоволоса красуня, яка представилася - Майя. Мозок відразу видав картину, з дому Владислава.  Здається, це була вона, хоча… там темно було. Навпроти сиділо ще два хлопці -  Тарас і Артем. Вони теж пройшлися по мені оцінювальними поглядами, але презирства чи насмішки в їх очах я не побачила.

Взагалі мені було дико незручно. Відчувала себе товаром на базарі. Хотіло чим швидше звідси втекти і в душ, щоб відмитися від їх липкої уваги. Та все ж я стримала себе і наказала потерпіти. Заради Ігоря. Тим паче, що він представив мене всім як свою дівчину. Ми сіли біля хлопців, але Ігор продовжував тримати мене за руку наче відчував, що мені необхідна його підтримка.

- Не бійся, - прошепотів він і поцілував мене у щоку.

Такий дитячий і водночас ніжний жест викликав у моїй душі цілу гаму теплих почуттів. Для мене це був доказ того, що Ігор не соромиться, що я не з їх кола. А ще підтвердження його почуттів. Він запропонував мені щось випити, та я погодилася лише на апельсиновий сік.

- Ви прямо ідеальна пара, - протягнув Дмитро. - Ігор у нас теж не п’є.

- Алкоголь руйнує клітини мозку. - відповіла я, а після короткої паузи додала. - У кого звісно є що руйнувати…

- Ого, Мороз, а вона у тебе з характером, це щось новеньке. На екзотику потягнуло? - противно розсміявся той. Та Ігор здається його не поділяв його веселощів.

- Дімон, не наривайся! - його очі спалахнули небезпечним вогнем.

Не розумію, як він може дружити з таким типом як цей Діма. Такі не  знають нічому ціни і не вміють цінувати. Їм все пливе само в руки і не потрібно особливо напружуватися. Вони беруть від життя по максимуму, забуваючи, що рано чи пізно опиняться на касі… і доведеться платити по рахунках. Хоча, в принципі, це не мої проблеми і не мені його судити.

- Ти десь вчишся? - звернулася до мене миловидна білявка, Лада здається.

- У нафті, - відповіла я і легко посміхнулася.

Ця дівчина єдина, хто посміхалася мені щиро і без презирства.

- Ой, я теж. Економіст третьокурсник. А ти?

- На першому. Документознавець.  - я відпила соку.

- А де ви познайомилися? - не вгамовувалася та.

Я розсміялася і подивилася на Ігоря.

- Ну розкажи друзям де ми познайомилися.

- Я щось не те спитала? - та щиро округлила очі.

- Ні, ні… просто наше знайомство було доволі оригінальним. - я знову кинула погляд на Ігоря. - Він мене ледве не збив, коли я переходила дорогу.

- Серйозно? - Тут вже здивувалися хлопці, що сиділи поруч з нами. - Мороз, який завжди такий акуратний за кермом, майже не порушує правил і тут мало не збив людину?

- Йшов дощ і Катя переходила в неналежному місці. Та на щастя все обійшлося.  - при спогаді про цю подію хлопець помітно напружився, та все нахилився і поцілував мене у макушку.

- Зустріч року… - протягнула Інга своїм писклявим голосом  і видихнула клубок кальянного диму. - Яка романтична історія… це доля, - її слова були наскрізь просочені ядовитим сарказмом.

Тут всі звернули свою увагу на неї, а Лада навіть легко штовхнула ліктем і осудливо подивилася. Та їй здавалося все було до лампочки. Ця неприємна особа запивала кальян міцним алкоголем і ставала все сміливіша. Хоча в даному випадку, доречніше буде це назвати дурістю.

Через кілька хвилин незручної мовчанки хлопці заговорили про футбол і я полегшено видихнула. Дівчата між собою теж щось обговорювали і вдалося хоч трохи розслабилася. Тривожив лише нахабно-липкий погляд Дмитра. Та я старалася не дивитися в його сторону. Тут у когось із хлопців задзвонив телефон і я згадала, що всі свої речі залишила біля одногрупників. Іра напевне мене вже шукає.