Глава 20

Тихим кхе-кхе Зоя нагадала, що ми не самі і я різко відсахнулася від хлопця. Та його руки так до кінця мене і не відпустили. Мені стало соромно, що я настільки заглибилася у власні відчуття, що зовсім забула, що навколо публіка. Хоча в той момент мене це мало хвилювало… я все ж легко вивільнилася з обіймів, взяла зі стола ручку, написала на маленькому листочку «не будь як кава, будь як чай… не розчиняйся - розчиняй… P.S. подивися направо і посміхнися.» і підсунула цю записку дівчині. Посміхнувшись їй попрямувала до виходу.

Всю дорогу додому ми мовчали. Лише тиха красива музика наповнювала салон автомобіля. На диво це не викликало незручності чи напруги . А може справа в тому, що він весь час тримав мене за руку. Цей простий жест захоплював і заспокоював одночасно. Я заплющила очі і відкинула голову.

- Як пройшло відрядження? - спитала я коли ми вже кілька хвилин стояли під моїм гуртожитком.

- Пройшлось по мені… - відповів той і потер очі.

Його обличчя відображало вселенську втому. Хм… не одна я вимотана.

- А де ти був? Вибач, якщо це не моя справа… - хоча мені дуже кортіло знати.

- За Калушем. Там є один державний об’єкт. Робочі щось наплутали, от розгрібав… - він позіхнув і скуйовдив руками волосся.

- Ти що, ще дома не був? - до мене нарешті дійшло.

Він лише зітхнув і повернувся до мене всім корпусом.

- Хотів зробити тобі сюрприз. Але тітка Надя сказала, що ти ще не приходила. Тому поїхав сюди. До речі, ось… - він взяв із заднього сидіння розкішний темно-бордових троянд і простягнув мені. Я вдихнула солодкий аромат.

Знову запанувала мовчанка. Ігор кілька хвилин мовчки розглядав моє обличчя, а потім забрав назад квіти і провів тильною стороною долоні по щоці. Я посміхнулася від такої ласки і в наступний момент його губи накрили мої. Це був повільний, довгий і нестерпно приємний поцілунок. Коли ми врешті відірвалися один від одного щоб ковтнути повітря, хлопець прошепотів…

- Поїхали до мене…

Я різко відсахнулася. Ця фраза наче відро холодної води на плечі. Він знову за своє… не знаю що було написано на моєму обличчі, але Мороз швидко випрямився і замахав руками.

- Ні, ні… ти не правильно зрозуміла. Просто я дуже втомився і  хочу їсти і в душ. Але більше ніж це - я скучив за тобою. Та зараз джентльмен з мене ніякий. Я не маю сил на ресторан чи тому подібне. А у мене ми б змогли спокійно поспілкуватися. - він дивився такими щирими очима, що відмовити було практично неможливо. Та все ж щось всередині не дозволяло мені піддатися такій спокусі.

- Ігор, я теж за тобою дуже скучила. І у мене теж сьогодні був важкий день… та я не можу… мені треба додому… вибач. - я опустила очі. Напевне зараз образиться.

Через секунду я відчула як його палець торкнувся моїх вуст. Від цього дотику кинуло в жар. Його рука зарилася у моє волосся, притягнула ближче до себе і він прошепотів на вухо.

- Переконай мене….

- В чому? - я округлила очі.

- В тому, що ти скучала… - його губи пройшлися по моїй вилиці і по тілу пробігла хвиля тремтіння.

От хитрюга… хоче від мене ініціативи. Ну що ж тримайся… ти сам почав цю гру.

- Заплющ очі і не ворушися… - тихо сказала я.

Він покірно виконав. Я нахилилася ближче і майже невагомо торкнулася вустами до його шиї, далі до колючої щоки, кутика губ… а потім дрібними і швидкими поцілунками осипала все обличчя. Особливу увагу я приділила спочатку нижній пухлій губі, а потім і верхній. Хлопець весь час поривався обійняти мене, та я вперто повертала його руки назад і не давала себе торкатися. Коли його витримка нарешті луснула він не дивлячись на мої протести розплющив очі, згріб мене в охапку  і почав заціловувати.

Перервав нас дзвінок його мобільного. Він глянув на екран і виключив його зовсім.

- Ти правду сказала? там у фотостудії? - спитав Ігор дивлячись мені прямо в очі.

- Ти про себе чи про Влада? - вирішила я потягнути час.

- Він тобі подобається? - його тон похолоднішав.

- Ти сумніваєшся у мені? - спокійно відповіла я. - Більше нічого не хочеш спитати? Чи може сказати? - Я провела рукою по його волоссі.

- Чому з тобою все так складно… - це було не запитання. Це була констатація.  І чомусь від цих слів мені стало сумно. І те тільки від сказаного,  а й від того,  що так і не прозвучало з його вуст

- Я тебе не тримаю… - я відвернулася до вікна.

- Це мене і лякає… - він потягнувся до мене і ніжно обійняв.

Я не зовсім зрозуміла, що він мав на увазі, та вирішила не допитуватися. Його близькість заспокоювала і присипляла мою підозрілість... після ще пари прощальних поцілунків, я все ж вирвалася з його міцних лап і побігла додому.

Відкривши двері до кімнати - застила на місці. От і ще один сюрприз. Близько десяти, а може і більше, пар очей витріщилися на мене. Кілька секунд ступору і далі пронеслася шумна хвиля із «Привіт. Ти як? Де була?». Хоча відповіді від мене не чекали.  Там влаштували імпровізований кінотеатр. Обвівши поглядом народ, я помітила, що тут зібралися лише найближчі. Хлопці з двох сусідніх кімнат, які часто забігали щось позичити чи просто поговорити і кілька дівчат з паралельної групи. Іра посміхнулася і замахала мені рукою пропонуючи приєднатися. Я лише приречено зітхнула. Немає на цім світі спокою… тішило тільки те, що завтра не потрібно на пари вставати. Зараз пропозиція Ігоря поїхати до нього не видавалася мені такою абсурдною.

Підійшовши до свого ліжка я багатозначно подивилася на трьох хлопців, що там розляглися. Та вони навіть не думали підніматися. Натомість Ваня потягнув мене і вмостив поміж них.  Пручатися я не стала, по крайній мірі до того  часу, поки не закінчиться фільм. Швидше розігнати їх все одно не вийде. Мені вручили миску з попкорном і всі повернулися до перегляду фільму.

Вникнути у те, що показувало на екрані  так і не вдалося. Думки знову і знову поверталися до Ігоря і до нашої сьогоднішньої зустрічі. А ще непокоїло те, що на мої слова про закоханість він так нічого і не відповів. Від цього неприємно засосало під ложечкою. Хоча його дії говорять самі за себе. Те, як він сьогодні спішив до мене, його погляд, обійми заставляло вірити, що мої почуття взаємні. Та й він сам сказав, що слова це пустий звук. Треба дивитися на вчинки. А з іншої сторони, закоханість це ще не кохання. І він, здається, теж дуже добре розрізняє ці поняття.